Кевін з Річардом наступного дня повернулися в Канаду.
Розділ 2 Знайомство
Іван з Джеком сиділи у своїй кімнаті в готелі.
Ех, жаль, − бідкався Джек, − стільки коштів і сил витратили, стільки марних надій і сподівань.А з іншого боку, − відповів Іван, − ми могли ту скриню і взагалі не знайти.Добре тобі шукати позитив. Я значно більше вклав своїх грошей на пошуки скрині, ніж ти.Успіхи окриляють, невдачі загартовують. Кожне по-своєму корисне, − сказав Іван, інколи у ньому прокидався філософ.Та справа не тільки в грошах, - продовжував роздумувати Джек. - Мене мучить почуття незавершеності. Іване, як ми це розплутаємо?Як на мене, в нас є тільки один варіант − розголосити нашу історію, щоб про неї почули всі. Тоді, може, щось і випливе на поверхню.Завітаємо до наших «друзів-журналістів»?Можна й так. Але краще я сам напишу і подам в газету статтю про наші пригоди з проханням відгукнутися тих, хто щось знає про цю скриню.Іван за той же вечір описав усе, що вважав за потрібне.
Наступного дня брати пішли до редакції «Нікопольського вісника». Йдучи парком, Іван враз зупинив Джека.
Подивись он на ту дівчину, що сидить на лавці. Вона була однією з чотирьох водолазів, які допомагали Жану-Марі.І яких збирався найняти Кевін, коли Річард хотів їхати додому.Може йдемо поговоримо з нею, − запропонував Іван.З нею? Що це нам дасть? А втім, йдемо, самому цікаво.Іван з Джеком підійшли до Марини, а це була саме вона, і привіталися.
Ми бачилися з вами вчора на водосховищі, − почав Іван. − Ви допомагали пану Жану-Марі, котрий був нашим конкурентом у пошуку скрині, тому нам хочеться з вами поговорити.Та я нічого не знаю, − злякано виправдовувалася Марина. − Нас просто найняли на роботу.Не хвилюйтесь, − заспокоїв її Іван. − Ми не прийшли вас звинувачувати. Але хочемо розібратися в ситуації. Ви ж в курсі, що ми знайшли скриню, яку шукали, але вона виявилася порожньою.Ми її не знаходили, чесно. Впродовж одного дня ми бурили дірки у землі, у деяких місцях копали, але без результату. Та й ми навіть не знаємо, що у тій скрині мало бути.Іван сів на лавку поруч з Мариною і розповів їй усе, що знав про історію з таємною скринею.
Я знаю одного літнього чоловіка, котрий колись керував роботами зі спорудження водосховища, - сказала Марина, дослухавши розповідь. - Перед затопленням земель, звідти вивозили усе цінне, може він щось про це чув. Можу завтра вас із ним познайомити.Чудово, тоді нам потрібно обмінятися номерами телефонів, − сказав Іван. − До речі, ми ще не познайомилися, як вас звати?Марина.А мене Іван.Яка зворушлива мить! − жартома закинув Джек.А це мій брат Джек, − сказав Іван, трохи почервонівши.Дуже приємно, − мовила Марина і, після обміну номерами телефонів, додала, − Я вам завтра зателефоную, коли матиму час.
Коли вона пішла, Іван обурено сказав Джеку:
Ну ти й знаходиш що сказати.А ти, я бачу, трохи вподобав ту Марину, − весело усміхнувся Джек.А ну тебе, − буркнув Іван.Брати завітали до редакції «Нікопольського вісника» зі своїм матеріалом.
Це просто сенсаційна історія, − сказав їм редактор. − Ми надрукуємо її під вашим авторством.
Розділ 3 Походеньки
Наступного дня Марина таки подзвонила Івану і призначила зустріч у тому ж парку на дванадцяту годину. Брати завчасно рушили із готелю, по дорозі Іван сказав:
Мені здається, нам треба купити Марині якийсь гостинець за те, що вона вирішила нам допомогти.Так, − відповів Джек, − купимо коробку цукерків.Купивши цукерки, брати пішли далі.
Слухай, Іване, − сказав Джек, − тобі б ще квітів купити.Квіти? Думаєш, потрібно?Ну звісно. Хто ж іде на перше побачення без квітів.Скільки ти можеш з мене насміхатися?Взагалі-то, я тільки почав.Боровенки завчасно прийшли на зазначене місце, і як тільки пробила дванадцята година, до них підійшла Марина.
Привіт, це тобі за допомогу, − сказав Іван, простягаючи Марині пакет з гостинцем.Та що ви, це було зайве, − відповіла вона, але все ж не відмовилася від презенту. − Йдемо.Василь Григорович, до якого вони вирушили, розміняв дев’ятий десяток літ і, здається, проблеми цього світу для нього вже не мали великого значення. Вислухавши гостей, він промовив:
Я ніколи не чув вашої історії, але різноманітних знахідок на території Великого Лугу перед його затопленням було дуже багато. З-під затоплюваних земель вивозили усе цінне. Чимало речей з козацької доби поповнили наш міський музей. До речі, я б вам запропонував познайомитись із працівником музею Степаном Анатолійовичем Скиртою. Він десь мого віку і багато чого може вам розповісти. Більше, ніж я.