Вочевидь, Марина відчула, що її допомога не сильно посприяла пошукам Боровенків, тож, вийшовши на вулицю, мовила їм:
Я вас можу познайомити ще з однією людиною, яка, можливо, вам щось підкаже. Це мій знайомий студент Богдан, котрий пише дипломну роботу, пов’язану з нашим водосховищем. Він збирає про нього різноманітні матеріали.Коли ми зможемо з ним зустрітися? − запитав Джек.Хоч і сьогодні, − відповіла Марина. − В цей час він, зазвичай, сидить у читальному залі університету. Якщо хочете, йдемо розшукаємо його.А що нам залишається, йдемо ще й до нього, − сказав Іван.І вони втрьох попрямували до університету. Заходити всередину їм не довелося, Богдана вони перестріли біля входу в університет.
Привіт, ми тебе якраз і шукаємо, − сказала до нього Марина.Мене? Для чого? - розгублено запитав він.Хочу познайомити з цими хлопцями. Вони нещодавно вели розкопки на дні нашого водосховища.Чув про таке, щоправда досі не знаю про мету ваших розкопок.Зараз про все дізнаєшся, − відповів Джек. − Тільки знайдемо більш затишне місце для розмови.Йдемо на набережну. Там вистачає затишних місць.Брати вкотре розповіли про історію скрині, свої пригоди та невтішний результат.
Ваша історія дуже цікава, − сказав Богдан. - Я взагалі переконаний, що під цією велетенською водоймою знаходиться ще багато цікавих речей. І мені зовсім не подобається, що тут зробили водосховище. Гідроелектростанція, звісно, приносить користь, Дніпро став судноплавним, оскільки затопили пороги − але якою ціною це зроблено! Режим річки змінили, водотік дуже сповільнений, вода «цвіте» тванню. Прадавні родючі землі, чудові куточки природи, плавні, історичні місця − усе затопили.Вибач, − перебив його Джек, − але у мене є конкретне запитання. Ти нам можеш чимось допомогти?Треба подумати. Якщо скарб вийняли ще до затоплення скрині, то треба переглянути всі архівні історичні документи про підготовку площі до затоплення. Якщо щось знайду, я вам повідомлю. А взагалі я б вам порадив зустрітися з працівником нашого музею Степаном Анатолійовичем. Він уже старий дідок − багато чого знає.Нам уже радили до нього підійти, − сказав Джек, − так і зробимо.Богдан пообіцяв передзвонити, якщо знайде потрібну інформацію і розпрощався.
Певне, і мені пора йти, − сказала Марина. − Як щось взнаєте, телефонуйте, сповіщайте.Може, ми з вами ще десь зустрінемось? - запитав несподівано для самого себе Іван.Марина усміхнулася, але промовчала.
Я при нагоді подзвоню, − сказав знову Іван.Добре, − відповіла, зашарівшись, Марина і пішла.
Розділ 4 Що знає музейник?
Іван з Джеком відвідали музей, але старого співробітника там не було.
Він захворів, − сказала його колега. − Поїхав лікуватися до Дніпропетровська. Але через кілька днів Степан Анатолійович повинен повернутися. Зайдете до нас пізніше.А наступного дня до братів зателефонував Богдан.
Ніяких фактів і достовірної інформації про вашу скриню я не знайшов, − сказав він. − Тільки легенду, за якою козаки, коли розгромили останню Січ, заховали свої скарби, які і донині, нібито, лежать під землею.Кінець у цієї легенди неправильний, − сказав Джек, − скарби з-під землі уже дістали.Ти тільки що провів паралель між цією легендою і своєю історією. Але ж ти сам сказав, що справа вашої скрині була таємною.Інформація могла просочитися. Тим більше, про неї знала ще і династія Жана-Марі. Та як би там не було, правдива легенда чи вигадана - що це нам дає?Та, по великому рахунку, нічого. Так, просто цікава інформація.Що ж, дякуємо і на тому, − сказав Джек перед тим, як вимкнути телефон.Якщо нам і старий музейник нічого не скаже, то я вже й не знаю, до кого звертатися далі, − мовив Іван. − Хіба що новини самі нас знаходитимуть.Швидше всього, людина, яка знайшла наш скарб, тихенько його привласнила і нікому ні в чому не зізнавалася. В нас дійсно мало шансів щось дізнатися... А знаєш, чого мені зараз захотілося? - очі Джека знову зблиснули. - З’їздити до Дніпропетровська на баскетбольний матч, подивитися, як в Україні грають у баскетбол. Ти як?Навіть не знаю. Хіба більш нічого буде робити.Боровенків обнадійлива новина таки знайшла. А точніше, їх знайшла співробітниця нікопольського музею.
Нарешті я вас розшукала, − мовила вона, заставши хлопців у готелі. − Мене про це попросив працівник нашого музею Степан Анатолійович, як тільки йому дали почитати вашу газетну статтю. Як я вам казала, він зараз знаходиться в лікарні. Там він пробуде ще два дні. Степан Анатолійович дуже просив, щоб ви його дочекалися.Він більше нічого не сказав? − запитав Іван. − Що він знає про нашу історію?Я вам передала все, що могла. Скирта хотів сам з вами поговорити.Ми могли б йому зателефонувати, відвідати в лікарні, − сказав Джек. − Для чого чекати?По-перше, Степан Анатолійович хоче з вами особисто зустрітися і поговорити в нормальних умовах. А по-друге, думаю, він хоче вам дещо показати.Показати?! − в один голос здивовано запитали Боровенки.Це тільки припущення. Зачекайте два дні.Ми вже стільки чекали, що два дні для нас не проблема. Дякуємо за інформацію, − сказав Іван.Нема за що. Щасливо вам, хлопці.