Марина з хлопцями присіли на стільці. Музейник пильно подивився на останніх і сказав:
Я, здається, вас уже бачив у своєму музеї, навіть говорив вам про слухи з підводними розкопками, але ви мені тоді нічого не сказали.Ми самі не знали, чим усе закінчиться і, чесно кажучи, тримали у таємниці всі наші пошуки. Коли ж знайдена скриня виявилася порожньою, ми написали про неї у нашій статті. Власне, якщо ви її прочитали, додати нам нічого, − сказав Іван.Ну, в такому разі розповідатиму я. Тож послухайте, що у нас виходить. Ще за моєї пам’яті ходили легенди, що десь у Великому Лузі закопано козацький скарб. Розказують, що жив тут колись чоловік на прізвище Борщ, який невгамовно його шукав, але так і не зміг знайти. На цю історію тоді не звертали увагу, а даремно... У 50-их роках будувалася Каховська ГЕС - з території затоплення вивозили все цінне, в тому числі вирубували дерева. Ріс там на узліссі старий кремезний дуб. Його вирішили викорчувати. Під час роботи один з працівників помітив у землі скриню. Зламав замок, відкрив її і побачив те, що ви шукали,− старий музейник витягнув із шухляди картонну коробку.− Ось тут знаходиться скарб, який запорожці заповідали зберігати для України, допоки вона здобуде незалежність.
Джек з Іваном встали і підійшли до столу, за ними підійнялася й Марина. Напруження досягло апогею.
Що там? − запитав Джек.На перший погляд, нічого особливого, − спокійно відповів Степан Анатолійович і відкрив кришку коробки.У коробці лежав стос паперів.
Тут просто якісь записи, − здивувався Джек, − Цього не може бути.Може бути, − відповів музейник, − цілком може бути.Там записано щось дуже важливе? − запитав Іван. − Дозвольте я гляну.Заспокойтесь, будь-ласка, не вимагайте всього одразу. Я б хотів продовжити свою розповідь. Отож, працівник, який знайшов скриню, витягнув ці всі папери, які знаходилися в просмоленій упаковці для кращого збереження. Не побачивши в записах нічого цікавого для себе, чоловік приніс їх мені. Заіржавілу скриню він залишив у тій же ямі. За нею так і ніхто не повертався. Правду кажучи, я цій знахідці теж не надав особливого значення. І от тільки зараз прийшов час глянути на неї по-новому.Степан Анатолійович витяг і порозкладав на столі аркуші паперу. На них були зображені креслення різноманітних агрегатів, які скидалися то на плавальні засоби, то на зброю, то на планери.
Тут зібрані усілякі козацькі винаходи? − запитав Іван.Не зовсім, − відповів Степан Анатолійович. − Тут тільки проекти. Узяти хоча б оцей підводний човен - якщо його зробити так, як тут намальовано, то він аж ніяк не попливе, хоча певна логіка у його будові є. Або ж подивіться на цей планер - з ним хіба що падати добре. А от про розробку зброї можна сказати більш схвальні відгуки. Ось ці моделі, які дещо скидаються на гармати, могли б дійсно зробити армію козацьких часів досить грізною. Є тут цікаві проекти й побутових винаходів. Мабуть, жоден із цих проектів на практиці козаки втілити не встигли. Однак, якби вони за них взялися, гадаю, побачили б і недоліки і виправили їх. Одне я вам скажу точно: у XVIII столітті ці проекти дійсно були справжнім скарбом. Вони б принесли велику користь будь-якій державі. Але в другій половині XX століття... В цей час технічний прогрес досяг такого рівня, що жоден з цих проектів уже не мав значення. Тож коли мені вперше принесли ці папери, я подумав, що то недолугі проекти сучасників, інше мені і в голову не приходило. Тоді я ще був зовсім молодим і недосвідченим. Лише починав працювати в музеї, мав чимало своїх клопотів, тож ці папери залишив у архіві музею і зовсім про них забув... І тільки тепер, коли я прочитав вашу статтю, знову згадав цю історію. І вийшло, що все сходиться! Папери я віддав на експертизу, де підтвердили їхню давність. У мене не залишилося сумнівів. Тепер ці всі проекти стануть об’єктом вивчення науковців і займуть в нашому музеї чільне місце. Це сенсація на всю Україну, якщо не більше. І, звісно ж, у тому є ваша заслуга!
Розділ 9 Вибух
Брати Боровенки сиділи в готелі, ділячись враженнями.
З одного боку я радий, − говорив Джек. − Ми розкрили таємницю скрині. А з іншого боку - скільки зайвих коштів і часу витратили.Та ми самі винні у цьому, − сказав Іван.Ти про що?Ми все приховували, шукаючи скриню практично для себе. А якби одразу оголосили новину на широкий загал, то нічого б і не шукали. Жадібність ніколи до добра не приводить.Добре, що ти зараз такий розумний. Тепер уже нічого не зміниш.А ти знаєш, я й не жалкую, що все трапилося саме так.Ну і нехай. Досить про це. Нам пора їхати додому, а то мені вже й на тренування пора. Беремо на завтра квитки?Я ще не їду.Через Марину?Так.Іване, Іване, я й не думав, що все буде настільки серйозно. Для чого тобі вона здалася? Вас розділяють тисячі кілометрів.Хіба відстані тут мають значення? Мені здається, що вона та єдина дівчина, яка мені потрібна.І які ж твої подальші плани?Ще не знаю. У всякому разі ми домовилися поїхати завтра на музичний фестиваль «Таврійські ігри», тоді й поговорю з нею. А потім, як щось проясниться, полечу додому. До речі, може поїдеш з нами?Ну, добре, зачекаю з тобою ще два дні. Але це край.