Брати Боровенки, Марина та ще кілька її друзів, перед тим, як вирушити на фестиваль, заїхали у передмістя Нової Каховки - невеличке село біля самої греблі Каховської ГЕС.
Там жили родичі Марини, у яких можна було безкоштовно переночувати.
Паралельним курсом у те ж саме село дісталися Ігор з Андрієм. Приїхавши, вони одразу вирушили до греблі. Ігор швидко надув гумовий човен.
Все, що я тебе попрошу, − сказав Ігор Андрію, − керувати човном.Коли вони підпливли ближче до греблі, Ігор у водолазному костюмі з вибухівкою пірнув під воду. Через п’ятнадцть хвилин він повернувся.
− Все готово. Ця гребля не вистоїть. Пробоїни вистачить, щоб Каховське водосховище зникло, перетворившись на звичайне русло Дніпра. Через двадцять хвилин пролунає вибух.
Тим часом брати Боровенки, Марина та її друзі у переддень «Таврійських ігор» відпочивали теж неподалік, але вище греблі водосховища.
Тут можна повеслувати на каное моїх родичів. Вони завжди дозволяють, − сказала Марина. - Човни двомісні, можемо кататися по черзі.Супутником Марини, звісно ж, став Іван. Плавними ударами весел вони удвох просувалися водами Каховського водосховища.
Марино, − мовив Іван, − ми з тобою познайомилися зовсім недавно, але... я полюбив тебе.Ти подобаєшся мені, − відповіла Марина, − та ми так далеко живемо один від одного...Хіба для кохання існують відстані? Ми обов’язково щось придумаємо.Ігор з Андрієм піднімалися на пагорб. Раптом Андрій схвильовано вигукнув:
Дивись, на водосховищі, недалеко від греблі, хтось плаває.Не повезло людям.Ігор витягнув бінокль, глянув на каное і його обличчя різко зблідло.
О, ні! Там Марина з тим канадцем. Як їх тільки туди занесло.Треба щось робити, − нервово сказав Андрій. − Вони надто близько до греблі, можуть загинути.Кричати не було сенсу - каное знаходилося далеко. Ігор почав телефонувати до Марини, але та не відповідала.
− Вони цілуються, - тепер уже Андрій дивився у бінокль. - Їм не до дзвінків.
Я повертаюся назад, спробую встигнути відключити вибухівку. − сказав Ігор.Не роби такої дурниці! - схопив його за руку Андрій. - Якщо ще й ти загинеш, нікому легше не стане.Ігор вирвався.
Ти хочеш, щоб я жив, знаючи, що запропастив людину, яку люблю?Ігор знову швидко збіг до русла Дніпра, надув човен і погріб. Біля греблі він залишив човен напризволяще і пірнув під воду.
Андрій тим часом продовжував раз за разом набирати номер Марини.
Здається, у тебе в сумочці щось дзеленчить, - сказав Марині Іван.Та я чую. Мабуть, Оксана, це її фішка - надзвонювати без кінця. Хоч бери і вимикай телефон. Геть невчасний дзвінок. Та ні - це Андрій. - глянула Марина. -Тим більше не вчасно.Та вже краще поговори.Марина! Нарешті! - почулося у слухавці. - Швидко гребіть до берега, ви можете загинути. Та не розпитуй нічого, у вас мало часу. Повір мені!Істеричний голос Андрія вплинув, Іван з Мариною розвернули човна і швидко почали веслувати до берега.
Ігор під водою наближався до вибухівки. Ось вона уже зовсім близько, тільки простягнути руку і роз’єднати контакти...
Раптово сильний звук заглушив усе навколо. У греблі утворилася діра, через яку з шаленим натиском ринула вода. Ігорю не вистачило якоїсь миті...
Розділ 10 Епілог
Звістка про вибух греблі Каховської ГЕС, немов блискавка, облетіла всю Україну. Звучали різні варіанти причини катастрофи. Згадувалися і брати Боровенки, але у них за день до того з’явилося алібі - і це була ще одна гучна новина.
Через рік Іван, Джек, Кевін та їхні батьки й деяка рідня прибули до Нікополя. Зайшовши до міського музею, вони побачили на чільному місці давні креслення козацьких проектів.
Нарешті прибули наші дорогі гості! − почувся радісний голос Степана Анатолійовича. − Історія про козацькі проекти і про вас розійшлася по всій Україні. До нас часто приїжджають подивитися на ці документи. Ми вам дуже вдячні!