Та того дня трапився ще один інцидент. Коли Катерина була у садку одна, до неї підбіг дев’ятирічний син однієї з її сестер.
А про яку таємницю ви з дідом у лісі говорили? - запитав він.Звідки ти це знаєш? − стурбувалася Катерина.А я в лісі грався і почув.Хто ще з тобою був?Ніхто, я сам.От і добре.То про яку ви таємницю говорили?Яка різниця, то не твоя справа.Не скажеш, у інших питатиму, там про якусь скриню йшлося.Послухай, хлопче, якщо ти перестанеш цікавитися нашою розмовою, я тобі куплю отакого здоровенного бублика.Е-е-е, ні. Я хочу знати про що ви говорили.Гаразд, я куплю тобі п’ять бубликів, якщо ти не будеш ні до кого чіплятися зі своїми таємницями.Ну добре, тільки купляй мені великі бублики.Великі-великі, − відповіла Катерина.Ги-ги-ги, − засміявся задоволено хлопчина і побіг у лопухи гратися.
«Ото малий», − подумала Катерина, остерігаючись неприємних наслідків.
Розділ 7 Гість
Через кілька років Катерина вийшла заміж за етнографа та фольклориста Петра Будацького, якому довірила таємницю. Вони вирішили зробити біля закопаної скрині якийсь знак, щоб не загубити те місце. Але водночас, щоб і не надто явно вказувати на скриню. Тож встановили залізний стовп із флюгером за сто метрів від закопаної скрині і зобразили його на карті. Після цього Катерина з Петром переїхали проживати на Галичину.
У 1848 році Петро став членом Головної руської ради, яка відстоювала інтереси українців Галичини. Під час «весни народів» по усій Європі гриміли революції, які не оминули й Україну. У Львові відбувалися сутички між урядовими військами Австрії та національною гвардією. У ході цих заворушень Петро Будацький отримав поранення, через що був змушений довгий час лікуватися. До Катерини тим часом завітав гість - її племінник, знайомий нам із попереднього розділу, проте уже дорослий молодий чоловік. Опісля привітань племінник розповів, по якій справі приїхав.
Я знаю, − мовив він, − що мій прапрадід Павло Боровко мав десь перетримувати скриньку з козацьким скарбом, і ти від діда Степана знаєш, де вона зараз знаходиться. У наших селах ходять слухи про неї. Дехто навіть здогадується, що вона може бути у тебе. Передай її мені або скажи, де вона зараз. Ніхто не знатиме, що вона у мене. Я продовжу справу наших предків.Це завдання дали мені.Це ще питання, кому б його дали, якби я тоді був старшим.І все ж.Я живу там, де відбувалися всі події - у нашій країні. А ти переїхала у володіння Австро-Угорщини, ти взагалі знаходишся у іншій державі!Україна одна, і я знаходжусь серед українців.У всякому разі я можу допомогти тобі у цій справі.Послухай, Дмитре, − саме так було його звати, − ця тема закрита. Таємниця іде по моїй лінії.Дмитро виглядав розчарованим, проте згодом його поганий настрій, здається, розвіявся, і на другий день він поїхав додому.
У Катерини підростав син Микола, якому вона запланувала передати таємницю. А саме - карту Великого Лугу з позначкою залізного стовпа та місця заховання скрині і короткий запис історії про неї. Лиш про вміст скрині у записах не зазначили. Про це Миколі сказали усно.
Розділ 8 Повернення
Час ішов, згодом на батьківщину своїх предків приїхав Микола Будацький. Багаторазово заочно ознайомлений з місцезнаходженням закопаної скрині, він одразу взявся її розшукувати. Микола мав карту з детальним описом. Він стільки разів її переглядав, що ця карта сама малювалася в його уяві. Сам же аркуш паперу був доволі хитромудро захований. Скрутивши у тонкий рулон, його заклали у залізну трубку, яку з одного боку запаяли, а на інший наклали ручку - це мало вигляд звичайної палиці, якими користувалися в містах деякі літні люди.
Отож, Микола Будацький, трохи попотівши, таки знайшов потрібне місце. Воно виглядало точно так, як його описували батьки. Величний розлогий дуб і досі грізно стеріг вхід у ліс, а за сто метрів від нього знаходився невисокий, але глибоко вкопаний залізний стовп.
Будацький вирішив оселитися неподалік захованої скрині. Того ж вечора він прибув у одне із найближчих до Великого Лугу сіл. Перш за все Микола зайшов до місцевого шинку. Там збиралися різні люди і, можливо, хтось би підказав, де можна знайти пристановище на найближчий час. Зайшовши, хлопець потонув у гаморі. На нього особливої уваги не звернули, але серед усього шуму Микола вловив
розмову, яка його насторожила. Він підійшов ближче, сів за сусідній столик спиною до чотирьох співрозмовників, зосередився і от що почув:
Я знаю, що вона знаходиться десь у Великому Лузі: чи закопана, чи що. Просто так знайти її неможливо.І що ж ти думаєш?А думаю я от що: цей Будацький тут має з’явитися, принаймні десь поблизу. Далі його вислідити або допитати - це вже якось утнемо.А ти знаєш, який він на вигляд?Я його бачив ще малим, добре знаю його матір, тож і цього хлопця впізнав би.А може, він уже і приїжджав?Ех, за кого ти мене маєш? Я ще коли був у своєї тітки, домовився з її сусідом: якщо хтось із тітчиної сім’ї виїжджатиме на схід, то він мене повідомить. Так от сьогодні до мене прийшов лист, написаний за день до від’їзду Миколи Будацького. Отож його самого вже завтра можна очікувати. Будемо спостерігати за всіма навколишніми селами, за всіма незнайомцями.Лист міг і затриматися.Може, він уже прибув.