Будацький напружився, йому здалося, що пора звідси кивати п’ятами. Він різко встав і пішов до виходу. Біля дверей Микола не витерпів і обернувся глянути на співрозмовників, зустрівшись з їхніми поглядами. Після цього він вийшов і швидко побіг, куди очі дивляться.
Хіба цей парубок з твого села, Дмитре? - запитав один із співрозмовників.З-з-дається ... Це він.Будацький?Так чого ж ми чекаємо?Дмитро і ще троє чоловіків миттю вибігли із шинка, а далі всі побігли у різні сторони, сподіваючись знайти прибульця, але його уже слід пропав.
Микола Будацький біг близько години і лиш тоді сів відпочити у якомусь лісі. «Прийдеться жити десь подалі і бажано змінити прізвище», - думав він.
Розділ 9 Еміграції нащадків
«Наприклад, Микола Боровенко. А що? Звучить непогано і схоже як у мого прадіда» - міркував про себе Будацький, таки затіявши вигадати собі нове прізвище. Він оселився неподалік у тихому містечку, де надалі спокійно проживав, не вливаючись ні у які політичні рухи, і не привертаючи до себе ніякої уваги.
Це ж треба! - не міг угомонитися Дмитро.- він сидів просто у нас за спинами в той час, як ми про нього розмовляли. І вислизнув. От нещастя!Не переймайся, може нам ще вдасться його знайти, − заспокоював Дмитра друг.Не вдалося.
Натомість у Миколи, тепер уже Боровенка, з часом народився син Олексій, котрий поводив себе зовсім по-іншому, ніж його батько. Цього юнака захоплювали революційні настрої. Місцеві органи порядку звертали на нього увагу, але Олексію вдавалося виходити сухим із води. Так тривало до 1917 року, а саме − до революційних подій. Більшовики, денікінці, махновці та петлюрівці закрутили шалену карусель. Якраз останніх і підтримував Олексій. Як новий зберігач таємниці, він прагнув, щоб Україна стала незалежною. З утворенням Української Народної Республіки здавалося, що довгождана мить приходить, але сталося по-іншому. УНР зазнала поразки, а Боровенко зі своєю сім’єю, щоб урятуватися, був змушений емігрувати у Німеччину. В Олексія народився син Андрій, який і почув переказ таємниці і, відповідно, одержав залізну трубку з картою. Після смерті батька, Андрій переїхав до Канади, де проживало чимало українців. Повернення в Україну йому здавалося небезпечним. Далеко від рідної землі, Андрій оселився у Торонто. Старався триматися ближче до етнічних українців, спостерігав за новинами з України, хоч як мало їх було. «Може, хтось із моїх нащадків все таки виконає давній заповіт», - думав він.
Про таємну скриню Андрій збирався повідати далі своєму сину, але чекав, коли той підросте. Та закінчилося все тим, що останній зберігач таємниці загинув у автомобільній аварії - незрозуміле зіткнення із зустрічною машиною і летальний кінець.
Нащадки Андрія Боровенка трохи асимілювалися із місцевими канадцями, хоч і не забували про своє коріння. А прізвище Боровенко зберіглося лише у одного онука - Пітера. Цей чоловік ще непогано знав українську мову. Він одружився також із етнічною українкою, і у них народилося троє синів.
Частина II
Розділ 1 Троє братів
Отож, давайте познайомимось з нашими героями - синами Пітера Боровенка. Звали їх, починаючи від старшого до молодшого: Кевін, Іван та Джек. Строкаті імена, правда ж?
Кевін - найстарший: відповідальний, дисциплінований і принциповий. Людина «строгих контурів». Кевін завершував навчання на економічному факультеті.
Іван - єдиний син, якому батьки вирішили дати українське ім’я. І якось по інерції він найбільше зацікавився своєю далекою Батьківщиною. Його манили розповіді про героїчне минуле українського народу, Івана навіть прозивали козаком. Це був хлопець мрійливо-романтичної вдачі.
Наймолодший Джек здавався легковажним шибайголовою, але зате відзначався настирливістю. Хлопець видався високим на зріст та фактурним, дуже любив баскетбол. У рідному місті, будучи ще підлітком, тренувався у клубі NBA «Торонто». Тренери вбачали у ньому майбутнє команди.
Ось так коротко про братів Боровенків. А детальніше з ними познайомимось у процесі нашої розповіді.
Сніданок уже готовий, - заявила Еліза, дружина Пітера.