Зрештою, якщо від рана до вечора я все ще страждав через Альбертинину втечу, то це не означає, що я думав тільки про неї. Давно уже її чари поступово просякали різні предмети, які з часом віддалилися, але залишилися наелектризованими хвилюванням, яким вона заражала мене, і як щось наводило мене на думку про Енкарвіль, Вердюренів чи про нову Леїну ролю, мене накривав приплив болю. З другого боку, те, що я називав думками про Альбертину, зводилося до думок про те, як її вернути, побачити, дізнатися, що вона робить. Якби ці години ненастанного мордування можна було ілюструвати, то на ілюстраціях постали б двірець Орсе, банкноти, вручені пані Бонтан, Сен-Лу, схилений над бланком телеграми до мене, але тільки не Альбертина. Протягом усього життя наш егоїзм бачить тільки цілі, вигідні для нашого я, але ніколи не зважає на саме це я, яке до них поривається, — так і воля, що керує нашими вчинками, сходить до них, але не піднімається до себе: чи то тому, що, бувши від природи надто утилітарна, кидається у вир якоїсь діяльности і зневажає знання, чи то рветься до майбуття, намагаючись надробити теперішнє розчарування, чи врешті лінивство нашої думки пускає її ковзати по легкому схилу уяви, а не дертися крутим узвозом самоаналізу. У години такого потрясіння, коли ми схильні важити головою, нам стає ще видніше те величезне місце, яке істота, від якої залежить наше життя, посідає в нашій душі, не залишаючи в цілому світі нічого, що не було пущено нею шкереберть, образ цієї істоти маліє пропорційно і нарешті сходить нанівець. Скрізь довкола нас ми помічаємо ознаки її присутности завдяки нашому хвилюванню, але її самої, причину нашого хвилювання, ми не знаходимо ніде. Тоді я був негоден уявити собі Альбертину, мені навіть здавалося, що я її більше не кохаю: так моя мати побивалася, коли не могла пригадати як виглядала моя бабуся (за винятком одного випадку, коли бабуся їй наснилася, вона так тішилася, що, не прокидаючись, всіма силами сонної істоти силкувалася продовжити його) і могла картати себе — та й картала, — що не жаліла матері, втрата якої убила її, а проте риси померлої стиралися з її пам’яти.