Мої сумніви! На жаль, я думав, що мені буде байдуже,
навіть приємно, коли я перестану бачити Альбертину, аж врешті її втеча довела мою помилку. Достоту так само її втрата показала мені, як я помилявся, уявляючи, що прагну її смерти, і думаючи, що вона буде для мене полегшею. Коли я одержав листа від Еме, то зрозумів: якщо я досі не дуже мучився через сумніви щодо Альбертининої цноти, то лише тому, що це були не справжні сумніви. Моє щастя, моє життя вимагали, щоб Альбертина була цнотлива, і я вбив собі в голову, що вона така і є. Озброївшись цією охоронною вірою, мій розум міг не наражатися на небезпеку невеселої гри з підозрами, яким він надавав форми, але не вірив. Я казав собі: «Вона, може, любить жінок», але так, як мовиться: «Я можу вмерти ввечері». Ми кажемо ці слова, але не віримо, а потім думаємо, що будемо робити завтра. Це пояснює, чому живлячи непевний сумнів, чи любила Альбертина жінок, і, опинившись через це в становищі, в якому ще один її гріх не багато додасть до того, що я не раз малював собі, я міг відчути перед образами, які містилися в листі Еме і які інших зовсім не вразили б, несподіваний біль, найлютіший, який досі переживав; разом із тими образами — ох, навіть більше, з цілим образом самої Альбертини, — він утворив осад, преципітат, як висловлюються хеміки, в якому все було неподільне і про який лист Еме, прочитаний звичайно, не може дати жодного уявлення, бо кожне слово цього тексту було в одну мить перетворене і назавше забарвлене стражданням, викликаним його читанням.
Шановний пане!
Хай пан ласкаво мені вибачить, що я не писав раніше. Особа, яку я мав доручення побачити, виїхала на два дні, а я, бажаючи виправдати виявлену мені довіру, волів не вертатися з порожніми руками. Нарешті я зумів побалакати з жінкою, яка дуже добре її пам 'ятає (панну А.).
Еме, людині, помазаній деякою культурою, мав намір виділити Панну А. курсивом чи лапками. Але коли він хотів поставити лапки, він ставив дужки, а коли він закривав щось у дужки, в нього виходили лапки. Ось так Франсуаза казала, що хтось зостається на моїй вулиці — замість сказати, що він там мешкає, і що можна побути дві хвилини — замість почекати;