Входячи до вітальні, я побачив білявку, яку цілу добу уявляв Роберовою знайомою. Вона сама попросила дукиню, щоб та «заново нас познайомила». І справді, відтоді як я ввійшов, у мене виникло враження, що я її добре знаю, але дукиня розвіяла його словами: «А, так ви знайомі з мадемуазель Форшвіль?» Я був глибоко переконаний, що ніхто не рекомендував мене жодній молодій особі з таким ім’ям, на яке б я звернув увагу, адже воно засіло в моїй пам’яті відтоді, як я наслухався розповідей про Одеттині походеньки і про Сваннові ревнощі. У моїй подвійній помилці, що її я допустився з прізвищем Форшвіль (Оржвіль згадав як Епоршвіль, а насправді вона була Форшвіль), нічого дивного не було. Ми віримо, що уявляємо речі такими, якими вони є, імена — так, як вони написані, людей — якими вони зображені на знімку і як їх розкриває психологія, тоді як і знімок і психологія зображують їх у застиглому вигляді. Насправді зазвичай ми помічаємо зовсім не те. Ми бачимо, чуємо, сприймаємо світ спотворено. Вимовляємо ім’я так, як його почули, аж поки досвід не спростує помилки, а це трапляється не завжди. Всі комбрейці двадцять п’ять років правили Франсуазі про пані Сазра, а Франсуаза завше називала її панією Сазрен, і то не через її свавільну і гоноровиту затятість у своїх помилках і через дух суперечливости (у Франції святого Андрія Первозваного-в-полях вона обстоювала лише одну демократичну засаду 1789 року: на відміну від нас, вимовляти деякі слова в жіночому роді), а тому, що завжди чула прізвище Сазрен. Це одвічний заблуд, який і є життям, накладає свої розмаїті форми не на світ видимий і на світ чутний, а на світ соціальний, світ чуттєвий, світ історичний тощо. Принцеса Люксембурзька — в очах дружини прем’єра всього лишень кокотка, але для принцеси це, зрештою, байдуже. А от Сваннові нелегко було завоювати Одетту, тому в нього виходить цілий роман, і роман стає ще болючіший, коли Свани розуміє свою помилку. Німці переконані, що французи живуть лише реваншизмом. Ми маємо хаотичні, фрагментарні уявлення про всесвіт, які ми доповнюємо завдяки волюнтаристському мисленню, небезпечними ідеями. Отже, я не мав підстав дуже дивуватись, почувши прізвище Форшвіль (я подумки запитав би, чи вона не родичка того Форшвіля, про якого я багато чув), якби білявка не сказала б мені зразу, бажаючи, очевидно, тактовно запобігти питанню, яке було б їй неприємне: «А хіба ви не пригадуєте, що добре знали мене раніше? Ви приходили до своєї приятельки Жільберти. Я одразу помітила, що ви мене не впізнаєте. А я вас впізнала одразу». Вона натякала мені, що одразу впізнала мене у вітальні, тоді як насправді впізнала мене ще на вулиці і привіталася до мене; згодом я чув від дукині Ґермантської, що вона розповідала їй як про щось кумедне й незвичайне, бо я пішов за нею слідком і пробував її зачепити, думаючи, що вона кокотка. Допіру після її відходу я довідався, чому вона носить ім’я Форшвіль. По Сванновій смерті Одетта, здивувавши усіх своєю глибокою, тривалою і щирою жалобою, залишилася дуже маєтною вдовою. Форшвіль оженився з нею потому, як довго об’їжджав замки і переконався, що його рідня визнає його дружину. (Рідня спершу комизилася, але, зрештою, поступилася — переважило те, що більше не треба було витрачатися на утримання кузина, раніше злидня, а тепер багатія). Невдовзі Сваннів вуйко, спадкоємець численних померлих, один по одному кревних, теж переставився і залишив усю свою фортуну Жільберті, і відтоді Жільберта зробилася найбагатшою нареченою у Франції. Одначе це діялося в той час, коли під впливом Дрейфусової справи розгорнувся антисемітський рух, а водночас почалася світова експансія ізраїльтян. Політики цілком слушно передбачали, що визнання судової помилки може завдавати антисемітизмові удару, але, принаймні, наразі світський антисемітизм, навпаки, прибрав на силі й затятості. Форшвіль, як кожен шляхтич високого роду, винісши із родинних розмов переконання, що його ім’я древніше від імени княжат Ларошфуко, гадав, що, беручи вдову по жидові, він творить акт милосердя, — так мільйонер витягає з риштака хвойду і підносить її з грязі в князі; він навіть був ладен простерти свою доброту на Жільберту, чиє одруження могли б полегшити мільйони, якби не це страшне ім’я Сванна. Отож він заявив, що удочерить її. Як ми знаємо, по Сванновому шлюбі дукиня Ґермантська, на великий подив своїх знайомих, а вона цей подив викликала часто і охоче, — відмовилася приймати його дружину і доньку. Ця відмова здавалася тим жорстокішою, що для Сванна його одруження з Одеттою означало тільки одну річ — введення доньки до салону дукині Ґермантської. Але ж кому, як не йому, хто пережив на своєму віку багато, слід було пам’ятати, що людські мрії ніколи не збуваються, і то з найрозмаїтіших причин. Серед них була одна, що дозволила йому без надмірного жалю думати про цю невдалу спробу. Причина ж полягала в тім, що в наших мареннях мріє якась картина, починаючи від форелі, яку мають подати на стіл на вечерю і яка підбиває хатнього сидяку сісти в потяг, і закінчуючи бажанням вразити увечері горду касирку, підкотивши під її крамницю пишним екіпажем, а це змушує безчесну людину піти на смертовбивство або лише прагнути наглої смерти когось з родини, хто залишив би їй спадок, і залежно від того, хоробріша ця людина чи ледачіша, вона піде далі в реалізації своїх планів або обмежиться пасивним аналізом свого задуму — акт, маючи нам допомогти здійснити нашу мрію (байдуже чим він там буде: поїздкою, одруженням, злочином тощо), змінить нас досить глибоко, щоб утратив значення, а, може, навіть цілком зникнув нам із думки цей образ, вимріяний людиною, яка не була ще пасажиром, мужем, злочинцем чи самітником (заглибленим у працю, аби прославитися, і вже через це вільним від бажання слави) тощо. Зрештою, навіть якби ми затялися і довели свій задум до скутку, цілком імовірно, що ефект вечорового сонця не повторився б, що, відчуваючи в цю хвилину холод, ми воліли б юшки при коминку, а не форелі на свіжому повітрі, що наш екіпаж не справив би враження на касирку, яка, може, нас шанувала із зовсім іншої причини, а видовисько нашого несподіваного багатства тільки насторожило б її. Коротше кажучи, ми бачили, якої ваги Ьдружений Сванн надавав стосункам своєї дружини і дочки з пані Бонтан тощо.