— Ваше велебність, що це я чула? Нібито якийсь художник поставив у нашій церкві мольберт і копіює вітраж? Дожила я до сивого волосу, а такого ще не чула! До чого люди докотились! Адже це найбридкіше, що тільки є в церкві!
— Найбридкіше? Я б не сказав. У храмі Святого Іларія є на що подивитись, але деякі інші частини моєї вбогої базиліки так занепали, — адже на всю єпархію це єдина святиня, й досі не реставрована! О Боже мій! Паперть брудна і ветха, але в ній чується щось величне. Гобелени з Естер ще туди-сюди. Правда, особисто я не дав би мідяка за них, а ось знавці стверджують, нібито наші Гобелени поступаються лише перед гобеленами Санса. До речі, визнаю, коли відкинути деякі натуралістичні подробиці, художникові не відмовиш у спостережливості. Зате вітражі! Навіщо вікна, які не пропускають світла й навіть оманюють зір плямами непевного кольору! І це в храмі, де плити підлоги повипинались або позападали, — адже мені забороняють перемостити підлогу, мовляв, це могильні плити комбрейських абатів та державців Германтських, колишніх графів Брабантських, прямих предків теперішнього дюка Ґермантського, так само як і дюкині, його дружини, бо вона теж з роду Ґермантів і вийшла заміж за свого родича. (Моя бабуся через неуважливість до людей видатних часто плутала імена й щоразу, коли при ній згадувано дюки і по Ґермантську, запевняла, ніби та доводиться кузиною маркізі де Вільпарізі. Усі реготали, а бабуся, виправдуючись, покликалася на якесь запрошення на весілля чи хрестини:
— Мені пам'ятається, там була згадка про Ґермантів. І цього разу я вже не тяг руку за нею: не міг припустити, щоб існував зв'язок між її пансіонною подругою й онукою Женев'єви Брабантськоі.)
— Візьмімо Руссенвіль, — вів далі кюре, — тепер це не більше ніж парафія фермерів, а колись же там, мабуть, жили в статках, містечко славилося фетровими капелюхами й годинниками. — (Звідки взялася назва Руссенвіль — не можу напевно сказати. Як на мене, первісна назва була Рувіль — від латинського Radulf villa[4], як Шатору — від Castrum Radulfi[5], та про це іншим разом.) — Отож у тамтешній церкві чудові вітражі, майже всі новочасні. Але тому препишному «В'їздові Луї Філіппа до Комбре» місце не там, а в самому Комбре: кажуть, він може змагатись із славетними вітражами Шартра. Не далі як учора я спіткав брата доктора Переп'є — він вітражник і запевняє, що це робота знакомита. Так ось, я спитав художника, а він людина вельми ґречна й знавець свого діла: «Що ви бачите незвичайного в цьому вітражі?» Опріч усього іншого, він ще тьмяніший за решту.
— Я певна, якби ви попросили його превелебність, — мляво зауважила тітка, яку ця розмова вже стомила, — він не відмовив би вам у нових вітражах.
— Багатійте надіями, пані Октав! — відповів кюре. — Але ж саме його превелебність і роздзвонив про цей злощасний вітраж, нібито він зображує державця Ґермантського, прямого нащадка Женев'єви Брабантськоі, теж цього коліна, Жільберта Лихого, якого розгрішує святий Іларій.
— Але ж де там святий Іларій?
— Уявіть собі, він там є, в куточку: ви ніколи не звертали уваги на даму в жовтій сукні? Ось це і є святий Іларій, той самий, що на нього в деяких провінціях кажуть, як ви самі здорові знаєте, святий Ілля, святий Ельє, а в Юрі — кажуть святий Ілі. До речі, є ще цікавіші перековеркування імен святих на чужий кшталт Sanctus Hilarius. Так, наприклад, вашу заступницю, моя найдобріша Евлаліє, Sancta Eulalia, знаєте, на кого її перелицьовано в Бургундії? Не більше й не менше як на святого Елігія: зі святої вона перевернулась на святого. Уявляєте собі, Евлаліє? Після вашої смерті з вас зроблять хлопця.
— Вам аби глузувати, ваша превелебність!
— Жільбертів брат, Карл Заника, був благочестивий принц, але, рано втративши батька, Пипіна Навісного, який помер від запаморочення розуму, Карл правив з усім своєумством молодика, що не дістав доброго виховання, й коли йому не подобалася пика якогось городянина, він вимордовував усіх людей міста до останку. Жільберт, аби помститися Кардові, звелів спалити комбрейську церкву, найдревнішу, ту саму, яку Теодеберт, рушаючи в похід на бурґундів із розташованої неподалік звідси літньої резиденції в Тіберзі (Theodeherciacis), — обрікся збудувати над гробницею Святого Іларія, якби той допоміг йому розбити супостата.