Але того дня, поки батько доповідав на родинній раді про зустріч із Леґранденом, я зійшов у кухню. Милість Джотто ще не оклигала від недавніх пологів і не вставала з ліжка; Франсуаза, позбавлена помічниці, запоралася: вона в підсобці, що виходила на пташню, різала курча. Його розпачливе й цілком зрозуміле борсання, спроби розсатанілої жінки чикнути його ножем під шию та її репет: «Твар паскудна! Твар паскудна!» виставляли нашу святу та божу служницю в дещо іншому світлі. Зарізавши курча, Франсуаза не вгамувала своєї жаги крови; глипаючи на труп ворога, ніяк не могла охолонути й востаннє кинула: «Твар паскудна!»
Я підіймався вгору, а мене всього тіпало, хотілося, щоб Франсуазу негайно прогнали. Воно-то так, але хто тоді пектиме гарячі пампушки, варитиме ароматну каву, та й зрештою… смажитиме курчат?.. Власне, таким самим підлим розрахунком керувалися й інші. І справді, за вечерею схожа на золоту священицьку ризу шкіра курчати та незрівнянний сік, який скрапав, ніби з дароносиці, геть стерли це прикре враження.
Адже ж відала тітка Леонія, — для мене це тоді ще лишалося таємницею, — що Франсуаза, яка без вагання пожертвувала б собою за свою доньку чи за небожів, виявляла незвичайну безсердечність до інших людей. Незважаючи на це тітка тримала її в себе: знаючи Франсуазину жорстокість, цінувала за догідливість.
Мало-помалу я дізнався, що доброта, плохість та інші гарні риси Франсуази криють не одну кухонну трагедію; так само й історія виявляє, що королі та королеви, намальовані в молитовній поставі на церковних вітражах, покривавили руки. Я збагнув: поза її родинним колом що далі були від неї люди, то більше вона їх жалувала. Потоки сліз, які лила, читаючи в газеті про недолю чужих людей, враз би висохли, коли б вона бодай трошки могла уявити оплаканого. Якось уночі по пологах у посудниці почалися страшенні кольки; мама, почувши її зойки, збудила Франсуазу, але та незворушно заявила, що всі ці крики — кумедія і «панські вереди».
Побоюючись таких болів, лікар зробив в одній нашій медичній книжці закладку — на сторінці, де описувалися подібні симптоми й містилися рекомендації, як подавати першу допомогу. Мама послала Франсуазу по ту книжку, ще й застерегла не згубити закладки. Минула година, а Франсуаза не верталася. Мама подумала, може, та знову лягла, й послала навздогінці мене. Франсуаза ж сиділа біля книжкової полиці, читала клінічний опис післяпологової гарячки й гірко плакала саме тому, що в очі не бачила породіллі, про яку йшлося в книжці. Та ще й раз у раз вигукувала:
— Ой лишенько! І за що Господь Бог посилає людям такі випробування? Ото вже мучениця!
Але коли повернулася до Милости Джотто, сльози одразу висхли: тут уже нічого не будило в ній ні солодких жалощів та розчулення, якими так часто переймалася, читаючи газети, ні якоїсь іншої втіхи.
Навпаки, Франсуаза була роздратована, що її підняли серед ночі через посудницю; побачивши ті самі муки, опис яких щойно викликав у неї сльози, вона тільки бурчала й навіть, коли подумала, що ми пішли й не чуємо її, відпускала люті шпильки:
— Не треба було доводити до цього! Навтішалася, ну що ж, терпи! Мабуть, хлопець попався невибагливий, якщо зійшовся з такою. Недарма в нашому селі казали:
Досить було її онукові тільки чхнути, як Франсуаза, навіть хвора, проти ночі перла пішки чотири льє, аби дізнатися, чи не треба хлопцеві чогось, а спозаранку верталася й ставала до роботи. І ось ця сама любов до рідних та бажання утвердити майбутню велич свого дому спонукали Франсуазу дотримувати щодо іншої прислуги одного незмінного правила: а саме — не пускати нікого на поріг тітчиних покоїв. Це правило — щоб іншим було зась до тітки — вона запровадила з певного почуття гордоти, й навіть коли нездужала, воліла сама подавати тітці віші, аби тільки посудниця чи котрась інша наймичка не стали вхожими до пані господині. Вивчена Фабром комаха, земляна оса, щоб забезпечити свої личинки покормом, удається до анатомії: наловивши довгоносиків та павуків, з дивовижним знанням справи спритно вгороджує жало в їхні рушійні центри, не зачіпаючи нервів, які керують іншими життєвими функціями, так щоб паралізований бранець, біля якого земляна оса відкладає яйця, постачав майбутніх личинок, став для них живою, але слухняною, беззахисною дичиною, нездатною втекти або чинити опір та ще й завжди свіжою. Так само й Франсуаза, опанована непохитним наміром зробити життя в тітчиному домі нестерпним для решти челяді, підстроювала вигадливі й безжальні штуки, і ми тільки через багато років довідалися, що того літа споживали стільки спаржі лише тому, що її запах викликав у сердешної посудниці, яка чистила цю городину, такі люті напади ядухи, що вона зрештою мусила покинути службу.