Пані де Мортемар даремно так панькалася з пані де Валькур. Пан де Шарлюс примудрився зіпсувати концерт куди більшою мірою, ніж це могла б зробити присутність цієї дами. «Але ж, кузене, — у відповідь на баронові слова про «пристосоване оточення» сказала пані де Мортемар, — спалах нервового збудження допоміг їй схопити їхній сенс, — ми позбавимо вас будь-якого клопоту. Мені нічого не варто попросити Жільбера, він візьме все на себе». — «У жодному разі, тим паче що його не буде запрошено. Я все залагоджу сам. Передусім треба виключити людей, які мають вуха не для того, щоб чути». Кузина пана де Шарлюса розраховувала на Морелеву привабливість, аби влаштувати вечір, де, на відміну від стількох родичів, могла б заявити, що «мала Паламеда», аж це раптом усвідомила собі, з якою силою знайомих пан де Шарлюс її порізнить, якщо дати йому право не допускати й запрошувати. Думка, що принц Ґермантський (через якого почасти вона хотіла виключити пані де Валькур, якої принц не пускав до себе на поріг) міг бути не запрошений, лякала її. В очах її з’явилася тривога. «Вас дратує яскраве світло?» — спитав пан де Шарлюс цілком поважним тоном, прихованої іронії якого співрозмовниця не вловила. «Ні, анітрохи; Я подумала, як би не вийшло халепи — не щодо мене, звісно, а щодо моїх родичів, — якщо Жільбер довідається, що в мене був вечір, а я його не покликала — це його, без якого вода не освятиться». — «Дарма, освятиться. Тут такий галас, що ви, мабуть, мене не зрозуміли: влаштування вечора — не просто світська ґречність, це дотримання обряду, властивого правдивій релігійній відправі». Потім, з огляду не на те, що наступна особа зачекалася, а на те, що не гоже надто церемонитися з тією, яка дбала не так про Морелеву славу, як про свої «запрошення», пан де Шарлюс, ніби лікар, що уриває консультацію, тільки-но переконується, що засидівся у пацієнта, дав зрозуміти кузині, що аудієнція закінчена, але не попрощався, а просто обернувся до дами, першої за нею з ряду: «Добрий вечір, пані де Монтеск’ю! Правда, було чудово? Я не бачив серед слухащих пані Елен; передайте їй, що всяке цурання світу, навіть, як-от її, викликане шляхетною причиною, допускає винятки, коли йдеться про події незвичайні, — на зразок сьогоднішнього вечора. Показуватися на люди зрідка — штука непогана, але це риса чисто негативна; куди ліпше ставити на те, що буває рідко, те, що має цінність. Щодо вашої сестри, то я більше, ніж хто, ціную її систематичну відсутність там, де на неї чекає щось не варте її уваги, але, навпаки, на такому пам’ятному концерті, як сьогоднішній, її участь була б свідоцтвом вищости і надала б такій чарівливій особі ще більшого чару». Відтак він перейшов до третьої особи.