Так, під кінець перебування у Бальбеку Морель розтринькав невідомо на що всі гроші; не сміючи признатися в цьому панові де Шарлюсу, він почав міркувати, в кого б підлататися. Його навчив батько (який заборонив йому ходити в вічних «таперах»), що в такому разі треба написати до підходящої особи, що він хоче «перебалакати в особистій справі», що він просить «призначити йому ділове побачення». Ця магічна формула так зачарувала Мореля, що він, як я гадаю, волів би втратити гроші, ніж змарнувати для себе втіху попросити «ділового» побачення. З часом він переконався, що ця формула не має такої всесили, як він собі уявляв. Люди, до яких він зроду не звернувся б, аби не сутужні обставини, не квапилися відповідати йому через п’ять хвилин на листа про «ділове побачення». Якщо протягом дня Морель не діставав відповіді, йому не спадало на думку, що навіть за сприятливого розташування зірок адресата може не бути вдома, що йому саме надійшли інші пильні листи, що він подорожує або захворів тощо. Якщо з ласки долі Морелеві призначалося побачення на другий день, він озивався до жертви з такими словами: «Я, власне, здивувався, не діставши відповіді, я вже думав, чи не скоїлося чогось, але ви здорові нівроку» — тощо. Отож-бо, в Бальбеку, він попросив мене відрекомендувати його Блокові, з яким негречно повівся на тому тижні в потязі; але й словом не прохопився, що хоче побалакати про «справу». Блок, не вагаючись, позичив йому — або, точніше, схилив до позички Ниссіма Бернара — п’ять тисяч франків. Відтоді Морель обожнював Блока. Зі слізьми на очах він запитував себе, як би його віддячитися тому, хто врятував йому життя. Зрештою я зголосився упрохати пана де Шарлюса видавати Морелеві по тисячі франків місячних; ці гроші Морель мав переказувати Блокові негайно, щоб розплатитися таким чином дуже швидко. Першого місяця, ще під враженням Блокової доброти, Морель переслав йому без затримки тисячу франків; але потім знайшов, мабуть, інший, приємніший для себе вжиток для чотирьох тисяч, бо почав обкидати Блока болотом. Сама поява Блока псувала йому настрій, а Блок, забувши, скільки саме він позичив Морелеві, зажадав у нього три тисячі п’ятсот франків замість чотирьох тисяч (отож п’ятсот франків скрипаль уже заощадив!), на що Морель хотів відписати, що після такого шахрайства не заплатить більше жодного сантима, — хай його віритель ще перехреститься, що скрипаль узагалі не притягає його до суду. При цих словах очі йому палали. Він не посоромився заявити, що Блок і пан Ниссім Бернар не лише не мають права ремствувати на нього, а й повинні ще радіти, що він сам не ремствує на них. А ще Ниссім Бернар нібито сказав колись, що Тібо[14] грає не гірше за Мореля, отож скрипаль надумав був його запізвати, бо така заява могла зашкодити його кар’єрі, — але потім, оскільки французьке правосуддя, на його думку, зійшло на пси й особливо попускає жидам (Морелів антисемітизм щонайприродніше випливав із позички в ізраїльтянина п’яти тисяч франків), Морель уже не рипався виходити з дому без револьвера.