Входячи до пані Вердюрен, я вгледів, як на нас пре всім своїм здоровенним тілиськом пан де Шарлюс, тягнучи несамохіть за собою чи то апаша, чи то якогось голодранця, — тепер при бароновій появі вони з невблаганністю смерти вилазили з найбезлюдніших на око закутків, і цей страшелезний товстюк ходив рад-не-рад завжди під ескортом, щоправда, ескортом на шанобливій відстані, ніби акула зі своїм невідчепним лоцманом, — такий несхожий на прибулого в перший рік до Бальбека пишного чужинця з суворою, бравурно-мужньою подобою, аж зараз, у супроводі сателіта, здався мені якимось світилом на зовсім іншій ділянці своєї орбіти і вперше побаченим уповні, або ж недужим, якого хвороба поглинула дощенту, тоді як кілька років тому вона зводилася лише до маленького і майже непомітного прищика, зовсім нібито безневинного. Хоча проведена операція повернула Брішо дещицю зору, здавалось, уже геть утраченого, я не можу ручитися, чи він угледів драбугу, прилиплого до барона. Але це не грало великої ролі, бо від часу Ла-Распельєр, попри те що барон був йому симпатичний, у присутності пана де Шарлюса вчений завше відчував якусь скутість. Безперечно, для кожного з нас життя ближнього губиться в темряві манівців, про які ми не здогадуємося. Лжа, часто шита білими нитками, незмінний елемент кожної розмови, куди гірше приховує вороже почуття, зацікавленість, відвідини, які намагаються потаїти, або інтрижку з випадковою коханкою, яку хочуть приховати від дружини, ніж добра слава, — її димова завіса така непроглядна, що про безпутність не здогадатися. Манівці можуть так і лишитися недовідомими; випадкова вечірня зустріч на молу в гавані відкриває їх, але остаточно мороку не розвіює, і треба ще, аби хтось утаємничений, якась третя особа, підказав нам святотаємне слово. Але тільки-но ми пронюхаємо про негожі новорови, то жахаємося, бо чуємо в них більше шаленства, ніж розпусти. Маркіза де Сюржі-ле-Дюк не відзначалася високою моральністю і могла дозволити своїм синам усе, що виправдувалося хоч би навіть і плюгавою корисливістю, зрозумілою всім. Але вона заборонила їм водитися з паном де Шарлюсом, коли дізналася, що за кожною візитою до нього барон, мов той годинник із репетиром, регулярно щипає їх за щоки й заохочує їх самих щипати одне одного. Вона зазнала того неспокійного відчуття фізичної таємниці, яке заронює підозру: чи сусіда, з яким вони в таких добрих стосунках, не схильний до людожерства? — і на часті баронові запитання: «Коли ж я знову побачу славних хлопців?» — відповідала (хоч і знаючи, які громи й блискавиці накликає на свою голову), що їм ніколи вгору глянути, що в них лекції, що вони лаштуються до подорожі тощо. Неосудність побільшує тягар помилок і навіть злочинів, що б там не казали. Якщо Ландрю