У житті пан де Шарлюс завше був тільки дилетант. Це означало, що такі інциденти не могли стати йому в пригоді. Прикре враження від них зазвичай виливалося в бурхливі сцени, де його не зраджувало красномовство або інтриги. Але для особи з талантом на зразок Берготтового такі переживання могли стати безцінні. В житті ми діємо помацки, але, подібно до тварин, знаходимо помічне для нас зілля; ось чому такі люди, як Берготт, проводять здебільшого час у товаристві пересічних, фальшивих і лихих жінок. їхня врода запалює уяву письменника, пробуджує його доброту, але нічим не впливає на вдачу його супутниці: її життя, на нижчому на тисячу метрів рівні, химерні взаємини, брехня, що переходить усі межі й веде в болото, іноді постають, як у спалахові блискавки. Лжа, доведена до віртуозносте, лжа про наших знайомих, про наші з ними стосунки, про ймовірні наші спонуки, тлумачені нами зовсім не так, лжа про те, хто ми, що кохаємо, що відчуваємо до закоханої в нас істоти, переконаної, що виліпила нас на свою подобу, бо цілується з нами цілий день, — ця лжа майже єдина річ, здатна відкрити перед нами перспективи чогось нового, незнаного, збудити в нас приспані почуття і явити Всесвіт, якого ми так би й не пізнали. Щодо пана де Шарлюса, то треба зазначити, що барон, глибоко вражений відкриттям у Морелеві того, з чим тамтой так старанно від нього крився, зробив звідси хибний висновок, що знатися з простацтвом гріх, бо, мовляв, такі відкриття надто боляче ранять душу (річ у тім, що до першого відкриття додалося ще й друге — про спільну з Леєю подорож Мореля тоді, коли він запевняв пана де Шарлюса, що вивчає музику в Німеччині. Для підкріплення своєї брехні він скористався з послуг доброхотів, посилаючи їм листи до Німеччини, звідки ті пересилали їх панові де Шарлюсу, а барон так вірив у тамтешню Морелеву науку, що навіть не звертав уваги на поштові марки). Гай-гай, в останньому томі цього твору ми побачимо, як уже не Морель, а, власне, пан де Шарлюс викидатиме колінця, спроможні здивувати його родичів і знайомих куди більше, ніж його самого, — життя, відкрите йому Леєю.
Але вже час наздогнати барона, який простує з Брішо і зі мною до Вердюренів. «А як ся має, — додав він, звертаючись до мене, — ваш друг, молодий гебрейчик, ото що ми спіткали були в Довілі? Мені спала ось яка думка: якщо це вам справить приємність, можна б запросити його колись увечері». Бачте, пан де Шарлюс, дарма що запровадив безсоромне шпигування за Морелем через детективне бюро (достоту, як ревнивий муж чи коханець), сам залюбки поглядав у бік інших молодиків. Нагляд за Морелем, доручений старому служникові, вели приділені йому агенти так брутально, що виїзні лакеї думали, ніби то вони опинилися під ковпаком, а одна покоївка як не помирала зі страху й не сміла поткнутися на вулицю, їй усе ввижалося, що агент наступає їй на п’яти. А старий служник іронічно переконував барона: «Та хай вона собі робить, що їй любе! З якої речі витрачати на неї час і гроші? Чи ж її поводження так уже нас обходить?» Він був тілом і душею відданий своєму панові і, ніяким світом не поділяючи баронових уподобань, прислужувався їм так запопадливо, що, зрештою, говорив про них так, як про свої власні. «Рідкісної душі людина!» — казав про свого старого слугу де Шарлюс, бо нікого ми не цінуємо так, як тих, хто зі своїми великими цнотами поєднує ще одну цноту, — готовність самовіддано стояти на службі нашої нецноти. Зрештою, щодо Мореля, то пан де Шарлюс ревнував його тільки до чоловіків. Жінками він зовсім не журився. А втім, це спільне правило майже всіх Шарлюсів. Любов чоловіка, якого вони кохають, до жінки — це вже щось інше, щось таке, що відбувається серед іншої породи тварин (лев не зачіпає тигра), щось таке, що їм не шкодить, а радше заспокоює. Іноді, щоправда, тих, для кого збочення — священнодійство, від такої любови верне. Вони мають жаль до приятеля за те, що віддався їй; жаль не за зраду, а за деградацію. Якийсь інший Шарлюс, несхожий на барона, був би обурений, заскочивши Мореля з жінкою, десь так само, як був би обурений, побачивши на афіші, що той, виконавець Баха і Генделя, збирається грати Пуччіні! Ось чому молодики, які з розрахунку сходяться з Шарлюсами, запевняють їх, що в них до баботи огида, як сказали б лікареві, що не беруть у рота оковитої і люблять лише джерельну воду. Але в цьому пункті пан де Шарлюс дещо відбігав від загального правила. Він захоплювався в Морелеві геть чисто всім, і його успіхи в жінок не гнівили його; вони радували його так само, як фурор скрипаля на концерті чи вдала гра тамтого в екарте. «Знаєте, голубе мій, йому від жінок просвітку нема!» — казав він тоном сенсації, обурення чи, може, заздрощів, а над усе — подиву. «Це щось несосвітенне! — додавав. — Всюди найвідоміші курви пускають йому бісики. Луплять на нього баньки скрізь, у метро і в театрі. Вони вже в мене в печінках! Досить нам із ним переступити поріг до ресторану, як кельнер уже тарганить йому цидулки принаймні від трьох жінок. І завжди від краль! Та це й не дивина. Я придивився до нього вчора, і я їх розумію: він так став такий хорошунь, ніби зійшов із картини Брондзіно[53]. Справді красій». Пан де Шарлюс любив доводити, як він кохає Мореля, але й любив правити іншим (може, переконуючи й самого себе!), як Морель відповідає йому взаємністю. Він тішив своє самолюбство, все тримаючи цього худопахолка при собі, хоча це могло звести на пси баронове становище у вищому світі. Бо (і таке не рідкість серед високих достойників і снобів: з марнославства вони рвуть усякі стосунки, аби лиш волочитися скрізь із коханкою напівсвіту або якоюсь зацураною всіма ледащицею, фаворами яких вони, мабуть, пишаються) барон сягнув той межі, коли самолюбство завзято нищить усе, чого ти допевнився; чи то тим, що під впливом любови нам убачається в постійній близькості з коханою якийсь особливий чар, а чи то тим, що реалізоване світське шанолюбство в’яне, зате зростає цікавість до любовних інтрижок зі служницями, тим захопливіших у своїй платонічності. І з часом у барона ці нові вподобання не тільки вийшли на рівень, на якому ледве утримувалися давні, а й перейшли його.
53
Аньйоло Ді Козімо, Бронзіно (1503–1563) — флорентинський маляр при дворі Медічі, відомий своїми портретами.