Дук Ґермантський заявив (у зв’язку з Ельстіровою спаржею та з тією, що було подано по курчаті під соусом фінансьєр), що зелену спаржу, вирощену на повітрі й позбавлену — як кумедно висловився автор, що підписується Е. де Клермон-Тоннер, хи-мородник і характерник, «хвильної дебелосте своїх посестер», треба їсти з яйцями. «Одному смакує те, другому інше, — заперечив граф де Бреоте. — У Китаї, в кантонській провінції, найбільший делікатес, який можуть тобі запропонувати, це геть протухлі яєчка жовтогрудка». Граф де Бреоте, автор студії про мормонів, оприлюдненої в «Ревю де Де Монд», бував лише серед великопанства, але великопанства, за чутками, освіченого. Отож із його частих візит до якоїсь жінки дізнавалися, що в неї салон. Він заявляв, що не терпить вищого світу, і запевняв окремо кожну дукиню, що шукає її товариства лише ради її розуму та вроди. І всі були в цьому переконані. Щоразу як граф де Бреоте з нехіттю згоджувався прийти на раут до принцеси Пармської, він задля отухи скликав їх усіх і опинявся в тісному колі знайомих. Щоб підкреслити більше свою інтелігентність, ніж світськість, граф де Бреоте пройнявся ґермантівським духом: вирушав із гожими дамами в тривалі мандри з просвітницькою метою саме тоді, як у Парижі гриміли карнавали, а коли якась снобка, тобто особа ще без певного місця в суспільстві, гастролювала скрізь, рішуче відмовлявся з нею знайомитися і мати якусь справу. Ненависть графа де Бреоте до снобів плинула з його снобізму, але вона змушувала вірити наївняків — себто, цілий світ — що він до снобізму не причетний.
— Бабал знає все! — згукнула дукиня Ґермантська. — Гарно жити в тому краю, де тобі гарантовано, що молочар продасть тобі саме тухлі яйця — яйця року комети! У мене в очу, як я вмочую в них рогалик із маслом. Сказати по щирості, таке трапляється у тітки Мадлени (маркізи де Вільпарізіс); у неї подають усе несвіже, навіть яйця. (Віконтеса д’Арпажон охнула.) Та годі-бо, Філі, ви це так само добре знаєте, як і я. В яйцях уже курчата. Дивом дивуюся, як вони спромагаються так ґречно там висиджувати. Не омлет, а курник, тільки що в меню не згадано. Ви добре вчинили, що позавчора не прийшли до маркізи обідати — там частували калканом із карболовим квасом! Таке вражіння, наче ти не в їдальні, а в карантині. Вірність Норпуа межує, сказати б, із геройством: він попросив добавки!
— Здається, ми вкупі з Ъами обідали в неї, як вона дала від-коша панові Блоху (дук Ґермантський, може, аби надати цьому жидівському прізвищу ще чужинецькішого відтінку, вимовляв не Блок, а Блох, як вимовляється німецьке слово коск), коли той назвав великим якогось піїта (поета). Даремно Шательро копав під столом пана Блока, пан Блок нічого не второпав, він думав, що мій сестринець намагається штовхнути коліном молоду жінку, що сиділа навпроти. (Тут дук ледь зашарівся.) До нього не доходило, що він дратує нашу кохану тітку, розкидаючись на всі боки епітетом «великий». Коротше, тітка Мадлена, а в неї язичок як бритва, відрізала Блокові: «А як же, любий пане, ви назвете тоді пана де Босюе?» (Дук Ґермантський гадав, що по-старо-режимному треба додавати до людини з ім’ям пан і часточку де.) За це можна стягати гроші.