— Послухайте, Шарлю, ви ж бо великий знавець, підійдіть-но сюди, я вам щось покажу, а потім, діти мої, я з вашого дозволу ненадовго зоставлю вас удвох — мені треба переодягтися; зрештою, гадаю, Оріана зараз прийде.
Аж це дук показав Сваннові свого «Веласкеса».
— Здасться, я це вже десь бачив, — скривив Сванн гримасу хворого, якому навіть говорити важко.
— Так, — сказав дук; він був спантеличений тим, що знавець не став мліти від захвату. — Ви, мабуть, бачили це полотно у Жільбера.
— Ага, так і є, тепер пригадую.
— Як, по-вашому: хто це?
— Ба, як картина належала Жільберові, — то це, либонь, хтось із ваших предків, — відповів Сванн з ущипливою шанобою до старезности роду; він вважав, що легковажити тут неґречно і нерозумно, але з доброго тону волів за краще «відбутися жартом».
— Десь-найпевніш, — шорстко озвався дук. — Це Бозон, Ґер-мант... не пригадую вже, який за рахунком. Та мені чхати на них. Вам же відомо, що я не такий феодал, як Жільбер. Але мені казали, що це робота Ріго, Міньяра, ба навіть Веласкеса! — гукнув дук і вп’явся в Сванна поглядом інквізитора й ката, аби прочитати його думки і воднораз уплинути на його відповідь. — Ну то хто ж? — Дук умів домогтися потрібної йому відповіді, а за кілька хвилин повірити в те, що співрозмовник справді так думав. — Кажіть правду. По-вашому, це хтось із великих моголів, згаданих мною?
— Ба, н-н-ні, — відповів Сванн.
— Ну, особисто я на цьому не розуміюся, я аж ніяк не зугарен визначити, чия це мазанина. Але ви кохаєтесь у малярстві, ви людина тямуща, кому ви це приписуєте?
Сванн трохи повагався перед цим полотном — видно було, що воно йому не до шмиги.
— Вашому недругові! — відповів він зі сміхом дукові, і той скинувся з люті.
— Я прошу вас обох, будь ласка, почекайте на Оріану, — сказав він, охолонувши, — а я тільки одягну фрак і зараз прийду. Я передам моїй половині, що ви чекаєте на неї.
Я заговорив зі Сванном про Дрейфусову справу і спитав, чому так виходить, що всі Ґерманти — антидрейфусари?
— По-перше, тому, що, власне, всі вони антисеміти, — відказав Сванн; він знав з досвіду, що деякі Ґерманти не антисеміти, але, як усякий завзятий прибічник якихось поглядів, волів тлумачити супротивну позицію інших упередженістю, забобонами, з якими змагатися годі, а не поглядами, щодо яких можна сперечатися. Зрештою, передчасно дійшовши кресу життя, він, як зацькований звір, не зніс нагінки і вернувся до віри своїх батьків.
— Про принца Ґермантського я, справді, чув, ніби він антисеміт, — погодився я.
— Ну, про нього шкода й мови! Він дійшов до того, що, — це як був він офіцером, — волів терпіти пекельний біль зубний, ніж піти до єдиного в околиці дантиста-жида, а ще у нього якось згорів флігель у власному маєткові, бо йому довелося б просити помпи у свого сусіди — Ротшильда.
— А ви до нього не підете ввечері?
— Піду, — відповів Сванн, — хоча я геть зморений. Я дістав від нього листа — він пише, що йому треба побалакати про щось зі мною. Я відчуваю, що занедужаю, і мені буде не до зустрічі з ним, — ні у нього, ні в мене, це б мене денервувало, волію зіпхнути все з плечей сьогодні.
— Але ж дук Ґермантський — не антисеміт?
— Як же не антисеміт, якщо він антидрейфусар? — заперечив Сванн, не помічаючи, що це те, що в логіці називається реШіо ргіпсіріі14. — А проте мені було прикро розчаровувати цю людину — ох, що це я кажу! — розчаровувати дука; мені було приємніше розхвалювати його так званого Міньяра чи кого там іще.
— Ну, а дукиня? — спитав я, повертаючись до справи Дрей-фуса. — Вона — жінка інтелігентна.
— Так, вона чарівна жінка. Хоча, на мій суд, була ще чарівніша, поки йменувалася принцесою де Лом. У її дотепності з’явилася жовч, у молодесенької родовитої дівчини все було м’якше, але, зрештою, і молодь, і ті, що вже уматеріли, і чоловіки, й жінки, — усе це люди іншого поріддя, і ніякої ради нема — тисячолітній феодалізм у крові даром не минається.
— Але ж он Робер де Сен-Лу — дрейфусар?
— Ну що ж, це робить йому честь, надто як зважити, що його мати дихає лихим духом на Дрейфуса. Мені про нього саме так і мовили, але я не повірив. Це мене дуже радує. І не дивує — він людина цілком кебетлива. А в цьому разі це дуже важливо.
14
Аргумент, що ґрунтується на висновку з положення, яке саме ще потребує доказу.