— Але ж, — заперечила дукиня, — оскільки Лімбурґ здобув король бельгійський... Ось чому спадкоємець трону бельгійського і носить титул дука Брабгйггського.
— Серденько! Те, що ви говорите, не тримається купи, воно позбавлене всяких підстав. Ви знаєте не згірш од мене, що титули претендентів зберігаються і в тому разі, коли територію захопили якісь загарбники. Наприклад, король еспанський теж іменує себе дуком Брабантським, — це означає, що він важить на землю, яку його рід мав не так давно, як наш, але, щоправда, давніше, ніж рід короля бельгійського. А ще король еспанський іменує себе дуком Бургундським, королем Вест та Ост-Індії, дуком Міланським. Але ж він уже не має в обладі ні Бургундії, ні Індій, ні Брабанту, як не маємо Брабанту ні я, ані принц Гессенський. Король еспанський вважає себе царем Єрусалиму, цісар австрійський теж, але ж ні той, ні той не мають Єрусалиму.
Дук на хвильку замовк, знічений тим, що назва Єрусалиму може вразити Сванна через «голосну справу», але одразу заторохтів:
— Так, як щойно говорили ви, можна говорити про все. Колись ми були княжатами Омальськими, але це князівство так само законно відійшло до панівного дому французького, як Жу-анвіль і Шеврез — до дому Альберта. Ми не збираємося важити на ці титули, так само як не важимо на титул маркіза де Нуар-мутьє, колись він був наш, а потім його правом став носити рід Ла Тремуй, але як деякі передачі законні, то це не означає, що всі передачі законні. Ось, скажімо, — звернувся він до мене, — син моєї невістки носить титул принца Аґріґентського, який дістався нам від Йоанни Навісної, так само, як рід Ла Тремуй носить титул принца Тарентського. А Наполеон надав титул дука Тарентського одному жовнірові: цей жовнір, мабуть, був хоробрим вояком, але в даному разі імператор ще більше перевищив свою владу, ніж Наполеон III, який надав титул дука де Монморансі Перигору: Перигор бодай по матері був Монмо-рансі, тоді як дук Тарентський став таким лише тому, що так забандюрилося Наполеонові І. А Ше д’Ест-Анж, натякаючи на вашого вуйка Конде, спитав у цісарського прокуратора: чи не підібрав цісар титул дука де Монморансі у ровах Венсенського замку?
— Базене, на Бога, я не проти не лише лазити з вами по вен-сенських ровах, але навіть махнути до Таренту. Отож-бо, мій любий Шарлю, я саме хотіла вам про це сказати, коли ви згадали святого Юрія Венецького. Ми саме виношували з Базеном намір пожити навесні в Італії та Сицилії. Якби ви подалися з нами, ми б вас просто ущасливили! Не кажу вже про те, яке нам приємне було б ваше товариство, але ви скільки розповіли мені про пам’ятки підбою норманського, про сліди старожитности, — уявляєте, яка плідна була б відбута з вами подорож! Гадаю, навіть Базен, та що я кажу, навіть Жільбер і той мав би з того пожиток, бо я відчуваю, що мене зацікавили б навіть претензії на корону Неаполя та інша така тяганина, якби ви про це розповіли в старезних романських церквах чи в ластів’яних гніздах, завислих над морем, як на картинах усіляких мазюкал. Але .киньмо оком на ваші знімки. Розгорніть їх, — сказала дукиня лакеєві.
— Оріано, тільки не зараз! Подивитеся завтра, — заблагав дук, який показував уже мені знаками, як його нажахали ці здоровецькі світлини.
— А мені кортить разом із Шарлем, — сказала дукиня з усмішкою, де таїлися дика хтивість і тонкий психологічний розрахунок, бо, прагнучи примилитися до Сванна, вона так мовила про втіху, яку їй дадуть знімки, як міг би мовити хворий про втіху, з якою він з’їв би помаранчу, або так, ніби вона витівала витівки з приятелями і водночас пояснювала своєму біографові про свої гідні відзначення смаки.
— Він прийде до вас спеціяльно, — заявив дук потому, як дружина йому поступилася. — Роздивляйтеся хоч три години, якщо вам це так до вподоби, — вів далі він іронічно. — А де ж ви сії цяцьки порозвішуєте?
— У моїй опочивальні, я хочу, аби вони завжди були в мене перед очима.
— Гаразд! Якщо вони висітимуть у вас у спальні, маю надію, що я ніколи їх не побачу, — мовив дук, забувши, що мимоволі зраджує, що він солом’яний парубок.
— Тільки, прошу, обережно, — звернулася дукиня до служника (вона так ревно його остерігала, підсипаючись до Сванна). — Дивіться пакета не пожмакайте.
— Як ми шануємо навіть пакет! — шепнув мені дук, здіймаючи руки до неба. — Знаєте, Сванне, —■ додав він, — я ж бо душа прозаїчна, найбільше мене вражає те, що у вас знайшлося таке конвертисько. Де ви його доп’яли?
— У крамниці фотогравюр, там часто послуговуються великими пакетами. Які ж бо з них хамлюги! Надписують: «Дукині Ґермантській» без «Її ясновельможності».