Выбрать главу

Своїми ранковими чатами на дорозі я дратував її, це відчувалося; але навіть якби я мав силу волі не виходити два-три дні, може, такої витримки, такої великої офіри дукиня Ґермантська й не завважила б або приписала це якійсь випадковій перешкоді. І справді: чатів я зрікся б хіба у крайньому разі, бо дедалі нагаль-ніша потреба спіткати її, потреба стати на хвильку предметом її уваги, бачити, як вона б’є чолом, ця потреба брала гору над прикрою думкою, ніби я набридаю їй. Мені розумно було б на час кудись від’їхати; на це мені бракувало духу. Але думка про від’їзд запала мені в голову. Я казав Франсуазі пакувати речі, а за хвилю — розпаковувати. А що найприродніша і найусталеніша форма вислову підривається демоном наслідування та побоювання здатися відсталим, то Франсуаза, позичаючи слова з доччиного лексикону, казала, що в мене завелися вавки в голові. Моєї поведінки Франсуаза не схвалювала, казала, що я люблю «витвор-ки»: коли вона не намагалася ганятися за модою, то вживала мови Сен-Сімона. І терпіти не могла, коли я паношився. Вона бачила, що це не випливає з моєї вдачі, мені не личить, і висловлювалася так: «сваволя у вас як неволя».

Поїхати мені стало б духу лише туди, де я був би ближче до дукині Ґермантської. Це було можливо. І справді, хіба не був би я ближче до дукині Ґермантської, ніж уранці на вулиці, самотній, упокорений, свідомий того, що жодне словечко з тих, що мені хотілося сказати їй, до неї не дійде під час моїх прохідок чи тупцювання на місці, яке може тривати без кінця-краю і ні на крок не просунути мене вперед, ближче до неї, — якби я поїхав за багато миль, але до когось, кого б вона знала, хто б розбирався, на її думку, в людях, хто цінував би мене, хто міг би замовити за мене слівце, хто, може, і не домігся б від неї того, чого я прагнув, але принаймні довів би це до її відома, поїхав до того, завдяки кому, — бодай через те, що я поцікавився б у нього, чи не зголоситься він щось переказати їй від мене, — я надав би моїм самотнім і німотним маренням нової, розмовної, чинної форми, яка видалася б мені поступом, майже звершенням? Стати сумісником таємничого життя «Ґерманта» (але ж «Ґермант» це вона, об’єкт моїх дум!), втрутитися в нього бодай опосередковано, ро-бом важеля, пускаючи в рух когось, хто має вступ до дукині, довго з нею розмовляє, — хіба це не спілкування, хай і віддаленіше, зате дійовіше, ніж вранішнє милування нею на вулиці?

Приязне ставлення Сен-Лу до мене та його захоплення мною здавалися мені незаслуженими і досі залишали мене байдужим. Аж це нараз я оцінив його почуття до мене; я подумав, а чому б йому не побалакати про це з дукинею Ґермантською, я б наважився попросити його зробити мені таку ласку. Бо коли ми закохані, нам хочеться, щоб кохана жінка знала, які ми носимо в душі скарби, що про них ніхто не здогадується, — так завжди чинять у житті невдахи та причепи. Нам болить, що вона про них не відає, і ми намагаємося втішитися, твердячи собі, що саме тому, що цих скарбів не видно, вона, може, збагачує свої уявлення про нас нікому не знаними перевагами над ближніми.

Сен-Лу довгенько не приїздив до Парижа, чи то утримуваний, як він висловлювався, службовою повинністю, чи то через гризоти, яких завдавала йому коханка. Двічі він уже був на межі розриву. Він часто писав мені про те, як було б добре, аби я приїхав до їхнього гарнізонного міста, чия назва так урадувала мене через два дні по його від’їзді з Бальбека, коли я прочитав її на конверті першого листа від мого приятеля. Це маленьке, аристократичне, військове містечко, ближче від Бальбека, ніж можна б судити з зовсім уже суходільного краєвиду, було оточене розлогими полями, де в спеку так часто танцює в далечині щось наче марево, але не безмовне, а якесь уривчасто-гомінке, марево, яке, — так лава тополь вимальовує своїми закрутами течію невидимої річки, — зраджує переміщення полка на маневрах, тож-бо навіть повітря вулиць, бульварів та площ, зрештою, набуло войовничо-музичної ритміки, і навіть найзвичайнісінький туркіт воза чи трамваю підхоплюється там хрипким тутуканням сурми, ладної натуркати вуха, зачаровані тишею.