Мені дуже подобалося розмовляти з цим молодиком, як, зрештою, і з іншими Роберовими товаришами та й з самим Робером, про касарні, про полкову старшину та про військо взагалі. Завдяки великому масштабу, в якому ми бачимо навіть дрібні предмети, серед яких ми їмо, розмовляємо, реально живемо, завдяки страшенно завищеним оцінкам, які ми їм даємо, через що вся відсутня решта світу не може з ними змагатися і при них робиться якимсь хистким сновидінням, я зацікавився різним людом, мешканцями касарень, старшинами, яких бачив у дідин-ці, коли простував до Робера, або з мого вікна, коли мене будив, проходячи мимо, полк. Мені кортіло більше довідатися про майора, якого підносив Сен-Лу, та про його курс історії воєн, який би міг мене захопити «навіть естетичною стороною». Я знав, що Робер кохається у плетінні словес, часом у теревенях, одначе іноді він намагався вловити якусь глибоку думку, і такі думки були йому не чужі. На жаль (на жаль з погляду військового), Робера цілком поглинала справа Дрейфуса. Мовив він про неї мало, бо з усіх, хто сидів за столом, дрейфусаром зостався тільки він один; інші виступали проти ревізії, окрім мого сусіда, мого нового товариша, але його погляди не були переконливі. Палкий шанувальник полковника, який мав славу бездоганного офіцера і в своїх наказах таврував тих, хто не любив солдатчини, завдяки чому його мали за антидрейфусара, мій сусіда довідався про висловлювання свого командира, з яких випливало, що він сумнівається у провині Дрейфуса і зберігає пошану до Пікара. Чутка про полковників дрейфусизм була недостеменна, як і всі з невідомого джерела чутки довкола кожної «великої справи». Невдовзі полковникові доручено допитати колишнього начальника розвідки, і допитував він його вкрай брутально і зневажливо. Звернутися по роз’яснення до полковника мій сусіда не наважився, а проте на догоду Сен-Лу він таким тоном, яким католичка передає жидівці, що її наставник засуджує жидівські погроми у Росії й захоплюється щедрістю деяких жидів, — сказав, що полковник не є фанатичним, беззастережним противником дрейфусарства, яким його виставляють, — принаймні противником певного одламу дрейфусарства.
— Це мене не дивує, — сказав Сен-Лу, — бо це людина інтелігентна. А проте забобони станові, а надто клерикалізм, засліплюють його. Натомість, — звернувся він до мене, — майор Дюрок, викладач воєнної історії, про якого я тобі казав, здається, цілковито поділяє наші переконання. Зрештою я був би геть вражений, якби він тягнув руку за нашими ворогами; бо це не тільки високочола людина, а й радикал-соціяліст і вільний муляр.
Зарівно, аби удобрухати Роберових товаришів, яким його дрейфусарські симпатії були не до шмиги, як і через те, що мене це зовсім не обходило, я спитав у сусіди, чи правда, що майор надав воєнній історії правдивої естетичної краси.
— Авжеж, надав.
— Але що ви під цим розумієте?
— Ну, скажімо, все, що ви читаєте у воєнного історика, — найдрібніші факти, найнезначніші події, — це лише знаки ідеї, яку треба вилущити, і тоді під нею відкриються інші, як на палімп-сесті. Отож-бо перед нами струнка цілість, осяяна думкою, як кожна наука чи кожне мистецтво, на потребу нашим духовним запитам.
— А можна подати якісь приклади?
— Це пояснити не так легко, — упав у річ Сен-Лу. — Ти, приміром, читаєш, що певний корпус намагався... Тут ти зупинися і з’ясуй, як цей корпус називається, який його скла'?}, усе це щось та важить. Якщо ця операція не перша і якщо ми бачимо, що для тієї самої операції кинуто ще один корпус, то це означає, що попередні корпуси розгромлені дощенту, зазнали великих утрат і вже не в змозі довести її до скутку. Потім треба дізнатися, що то був за розбитий корпус; якщо це були ударні частини, які командування тримало в запасі для могутніх атак, то новий, слабший корпус навряд чи зможе взяти гору там, де вони зазнали поразки. А потім, якщо це не початок кампанії, то новий корпус не може мати всякої твари до пари, і на цій підставі ми можемо гадати, які сили у розпорядженні армії, чи близько той момент, коли гору братиме ворог, і тоді сама операція, ведена цим корпусом, уже виглядатиме інакше, бо оскільки свіжого підкріплення немає, то ясно, як Божий день, що навіть за тимчасового успіху, корпус усе одно приречений на загибель. І ще одне: не менше значення має порядковий номер корпуса на противному боці. Якщо, скажімо, це бойова одиниця набагато слабкіша, але вже пошарпала великі частини суперника, то міняється характер операції; хай навіть вас виб’ють з позицій, але ж з’єднання чинило опір, і це його немалий успіх, оскільки при малих силах знищено велику ворожу потугу. Бачиш, як аналіз корпусного бою призводить до важливих відкрить, але вивчення самої позиції, вивчення того, якими путівцями і залізницею вона володіє, які склади прикриває, дає куди більше. Треба вивчати те, що я назвав би географічним контекстом, — сміючись, додав Робер. (Йому так сподобався цей вираз, що він і згодом щоразу, навіть через кілька місяців, уживав його з тим самим веселим сміхом.) — Якщо ти прочитаєш, що поки один стан готувався до операції, його патруль знищив суперник, можна подумати, що перші войовники намагалися з’ясувати, які оборонні роботи ведуть другі, щоб відбити їхній наїзд. Особливо затята борня за якийсь пункт може означати намагання захопити його, але може означати і бажання відвернути увагу ворога, і небажання сточувати бій там, де він його накидає, але це можуть бути і хитрощі: ради прикриття запеклою сутичкою свого відступу. (Класичні хитрощі Наполеона.) З другого боку, аби зрозуміти значення якогось маневру, його найімовірнішу мету, а отже, й інші супровідні цілі, корисно перечитати не лише повідомлення командування, часто розраховані на те, щоб спантеличити ворога, замаскувати можливу поразку, а й військові вітчизняні статути. Завше треба пам’ятати, що за таких обставин маневр якогось війська приписаний чинним статутом. Якщо, скажімо, статут приписує одночасно з лобовою атакою вести флангову і якщо командування в разі провалу флангової атаки запевняє, що вона з лобовою не пов’язувалася і була лише відворотним маневром, то істину радше можна знайти у статуті, ніж у заявах командування. І кожне військо має не лише статути, а й традиції, набутий досвід, доктрини. Так само не слід нехтувати вивчення дипломатичних заходів, на підкріплення воєнних дій чи наперекір їм. Інциденти позірно незначні, свого часу зле витлумачені, пояснять тобі, що ворог (сподіваючись на допомогу, якої через ці події йому не подали) виконав лише частину свого стратегічного плану. Коротше, якщо ти вмієш читати воєнну історію, то виклад, який зостанеться неясним для більшосте читачів, стане перед тобою розумним трибом обставин, як полотно перед знавцем малярства, який побачить усе: що людина цупить на собі, що тримає в руках, тоді як у приголомшеного музейного одвідувача іде обертом голова і рябіє в очах від гри фарб. Не досить помітити, що на якійсь картині людина держить келих, треба ще знати, навіщо маляр вклав їй до рук келих, що це за символ, — так само стоїть справа і з воєнними діями, не досить знати їхнє найближче завдання, зазвичай вони в умі воєначальника накладаються на давні бої, а давні бої, це, так би мовити, староевіччина, якісь книгосховища, колодязь премудрости, якась граматика, якісь славути-предки нових битв. Зауваж, що я маю на увазі не локальну, а, так би мовити, повсюдну подібність боїв. А вона теж існує. Бойовище було і протягом століть буде бойовищем ще не раз і не два. Якщо воно було бойовищем, значить, завдяки умовам свого географічного становища, завдяки своїй геологічній природі, навіть завдяки своїм хибам на горе ворогові (скажімо, річці якраз посеред нього), воно становить собою зручне бойовище. Словом, воно було бойовищем, і воно ним буде. Не можна влаштувати ательє художника в будь-якій кімнаті, не можна зробити бойовищем будь-який терен. Для цього відводяться ділянки. Але ще раз повторюю: я мовив не про те, а про тип битви, який беруть за взірець, про своєрідний стратегічний відбиток, про тактичний пас-тиш, якщо хочеш: про Ульм, Лоді, Ляйпциґ, Канни. Я не знаю, чи будуть ще війни і між якими народами; але якщо вони будуть, то повір мені, що будуть (за задумом отаманів) і Канни, й Авс-терліц, і Росбах, і Ватерлоо, і багато інших баталій. Дехто мовить про це навпростець. Маршал фон Шліффен і генерал Фалькен-гаузен задумали проти Франції битву під Каннами в дусі Ганні-бала; стримувати супротивника по всьому фронтові і на обох флангах, надто завзято на правому, з боку Бельгії, а Бернгарді воліє скісні бойові шики Фрідріха Великого, радше Лейтен, ніж Канни. Інші висловлюють свої замисли не так відверто, але я ручаюся тобі, мій голубе, що Боконсей, той командир ескадрону, з ким я тебе оце познайомив, багатонадійний офіцер, штани просидів над праценським штурмом, знає його назубок, тримає його про запас і при нагоді його не спартолить, проведе тільки держись. Прорив центру під Ріволі, це ще не раз повториться, якщо будуть війни! Це все немруще, як