Зрештою потому, як мені вперше відкрилася така рідкісна спілка двох, я прибільшував її незвичайність. Запевне, кожен із таких чоловіків, подібних до пана де Шарлюса, — подиву гідна проява, бо не роблячи поступок вимогам життя, він здебільшого шукає кохання чоловіка іншої раси, тобто того, хто любить жінок (і хто, отже, покохати його не зможе); всупереч тому, що я думав на подвір’ї, де на моїх очах Жюп’єн крутився довкола пана де Шарлюса, заграючи з ним, як орхідея з джмелем, таких незвичайних прояв, що викликають до себе жаль, тьма-тьменна — що буде видно з подальшої розповіді — з причини, яка відкриється тільки наприкінці. Вони самі нарікають радше на те, що їх багато, ніж на те, що їх мало. Бо двох янголів, поставлених при брамах Содому, щоб перевірити, як сказано в Книзі Буття, чи справді содомляни чинять усі ці неподобства, янголів, чий крик сягнув аж Предвічного, Господь — чому, до речі, можна тільки радіти — обрав зопалу, краще він доручив би це комусь із содомлян. Такі-бо вимовки: «Я батько шістьох дітей, у мене дві наложниці» тощо — не пом’якшили б його і не змусили опустити полум’яного меча; він одповів би: «Так, але жону твою мучать ревнощі. Але навіть коли тих жінок ти не вибрав у Гоморрі, ти проводиш ночі з пастирем стад Хевронських». 1 зараз же вернув би його до міста, приреченого на загладу вогненним і сірчаним дощем. А вийшло не гак: усім сором’язливим содомлянам дозволено було тікати, і навіть коли вони, побачивши юнака, озиралися, як дружина Лотова, то їх не було за те обернено, як її, в соляні стовпи. І пішло від них численне потомство, у якого цей рух став звичним, як рух розпусниць-жінок, що вдають, ніби розглядають на вітрині взуття, а самі пускають бісики студентові. Ці потомки содомлян, — такі численні, що до них підходить інший вірш із Буття: «Якщо хто зуміє злічити пісок морський, то він зуміє злічити твоє потомство», — розповзлися по всій землі, взялися до всіх ремесел, дуже легко пошилися в клубмени, хоча в ті клуби багатьом зась, а як хтось із содомлян туди все ж не попадав, це означало, що чорних галок підкинули йому переважно такі самі содомляни, тільки що вони метали на содомію громи та блискавки, бо успадкували від предків брехливість, завдяки якій тим пощастило покинути Богом прокляте місто. Можливо, вони колись туди повернуться. У всіх-бо країнах вони утворюють особливу східну колонію, культурну, музичну, пліткарську, наділену чудовими прикметами й нестерпними вадами. Трохи глибше ми пізнаємо їх на дальших сторінках; але наразі нам хотілося б сказати, що не менш згубний, як заохочення сіоністського руху, є намір створити рух содомітський, заново відбудувати Содом. Не встигнуть содомляни прибути до цього міста, як зараз же помандрують звідти, щоб їх не вважали за постійних його мешканців, в інші міста, де поодружуються, стануть утримувати коханок і де до їхніх послуг будуть усі інші заманливі для них розривки. До Содома вони наїжджатимуть лише у крайній потребі, коли їхні міста збезлюдніють, у годину, коли голод жене вовка геть із лісу, — словом, усе буде загалом стояти так само, як стоїть нині в Лондоні, Берліні, Римі, Петрограді чи Парижі.
У кожному разі того дня, перед своєю візитою до дукині, я не виявив далекоглядносте і досадував на те, що увагу мою привернула спілка Жюп’єн — Шарлюс і через це я, може, проочив запліднення квітки джмелем.
Частина друга
Розділ перший
Барон де Шарлюс у вищому світі. — Лікар. —Характерні риси маркізи де Вотубер. — Віконтеса д ’Арпажон, фонтан Юбера Робера і веселість великого князя Володимира. — Пані д ’Амон-кур, маркіза де Сітрі, маркіза де Сент-Еверт тощо. — Цікава розмова між Сванном і принцом Ґермантським. — Альбертина при телефоні. — Візити перед моєю другою й останньою поїздкою до Бальбеку. — Прибуття до Бальбеку. — Я ревную Альбертину. — Перебої почуття.