Перебої почуття
Другий мій приїзд до Бальбека нічим не скидався на перший. Сам директор особисто спіткав мене на Вужиному мості і забубонів, як він цінує знакомитих клієнтів, викликавши у мене острах, що промує мене в вищий чин, поки я не здогадався, що його підвела граматика, а, отже, знакомитий для нього означає всього-но знайомий. Зрештою, опановуючи мови для нього нові, він розучувався говорити тими, які знав раніше. Він сповістив, що влаштує мене аж на піддашші. «Маю надію, — сказав він, — що ви не вважатимете це за негостинність; я неохоче даю вам не найкращий номер, але я боюся, як би не було гаму, а там над вами нікогісінько, й у вас не лопатимуть слухові перетики (він мав на увазі перетинки). Не хвилюйтеся, я звелю причинити віконниці, аби вони не грюкали. Щодо цього я нестерпний». (Ця репліка передавала не його думку: він хотів сказати, що тут він невблаганний, радше вона передавала думку коридорних.) Номер був, зрештою, той самий, що за першого мого перебування. Не номер піднісся, піднісся у директоровій думці я. Мені дозволялося топити коминок, якщо я замерзну (за приписами лікарів я приїхав на море після Великодня), тільки щоб на стелі не з’явилися «розпадлини». «Головне, якщо захочете розвести вогонь, не підкладайте дров, поки не спаленіли (тобто, «не спаляться») ті, що горіли раніше. Найбільше треба боятися, як би коминок не розпікся, а то я, для оздоби номера, поставив на нього велику вазу — під старезну хінську, і вона може тріснути».
Директор повідомив мені зі смутком про смерть старшини шербурзьких адвокатів. «Старий був побита голова (тобто «бита голова»)», — сказав він і пояснив, що старшина прискорив свій кінець тим, що пив без просиху, тобто без просипу. «Я вже давно помічав, що після обіду він затинає хробака (звісно, «хропака»). А останнім часом він так змінився, що якби вам не сказали, що це він, то ви б його навряд чи згадали (звичайно, «вгадали»).
А ось уже вісточка радісна: голова канського суду недавно отримав «стіжок» кавалера Почесного легіону. «Що й казати, людина він тямовита, але йому дали орден за його «зав’язки» (тобто, зв’язки). Про цю нагороду писали в учорашньому числі «Еко де Парі», але директор устиг поки що прочитати лише перший «відступ» (тобто вступ). Там добре натрусилося Кайо за політику. «Зрештою, я вважаю, що вони мають рацію, — додав директор. — Кайо хоче, щоб ми були під корцем (під ковпаком) німецьким». Якої думки про це директор готелю, мене зовсім не обходило, і я перестав слухати його. Переді мною мріли образи, задля яких я повернувся до Бальбека. Вони дуже відрізнялися від колишніх; нині я сподівався сліпучих вражень, не до пари тим давнім, імлистим, проте й нові враження мали розчарувати мене. Образи, відсіяні пам’яттю, не менш химерні, не менш куці, не менш невловні, як і образи, породжені уявою, а потім знівечені дійсністю. Годі думати, що поза нами, в якійсь там місцині було зібрано більше образів нашої пам’яти, ніж образів мрії. А потім нове середовище здатне змусити нас забути, ба навіть зненавидіти те, задля чого ми вибралися в дорогу.