— я боявся, що зі мною станеться те, що з колегою: він мусцв виступити з готелю». (Коли мова заходила про те, щоб вступити на якусь роботу, ліфтер уживав архаїзму: «обсаджувати місце»; приміром, він казав: «Я був би не проти обсадити місце на пошті», так само, маючи на увазі звільнення, він для відповідно-сти і щоб м’якше висловитися — ану ж колись доведеться повідомити про те, що прогнали його самого, а, з другого боку, щоб висловитися в’їдливіше, коли він розповідав про когось іншого, — казав: «Я чув, що він мусив виступити».) Усміхався він не з лихої втіхи, а з несміливости. Він гадав, що його провини можна трохи затерти жартівливим тоном. А коли казав: «Отож-бо й воно, що я її не знайшов», то це не означало, що він певен, ніби я про все знав заздалегідь. Навпаки, він не сумнівався, що мені це невідомо, і саме це його й лякало. Ліфтер починав з «отож-бо й воно», щоб не наражатися на зайві хвилювання, коли він доводив це до мого відома. Не випадає гніватися на тих, хто, прошпетившись перед нами, усміхається. Це не кпини, це побоювання розсердити нас. Будьмо ж милосердними щодо тих, хто сміється, будьмо ж вибачливими. Немов під час удару, ліфтер зашарівся апоплектичним рум’янцем, ба більше, мова його змінилася, стала простіша. Кінець кінцем він розтлумачив мені, що Альбертини немає в Еґревілі, що повернеться вона допіро о дев’ятій, а як раптово, а це в його устах означало випадково, повернеться раніше, то їй усе перекажуть і вона з’явиться до мене ще до першої ночі.