За кілька днів, коли ми були з нею в танцювальній залі баль-бецького казино, нараз увійшли Блокові сестра й кузина. Обидві вони дуже погарнішали, але через своїх приятельок я перестав їм кланятися, бо молодша, кузина, майже публічно жила з акторкою, зійшовшися з нею під час мого першого приїзду. Андре, почувши якийсь натяк на це, зроблений півголосом, сказала мені: «Ми з Альбертиною щодо цього однодумці — про таку гидь соромно й помислити!» Альбертина, сидячи зі мною на канапі й балакаючи зі мною, повернулася плечима до лихої слави дівчат. А все ж я зауважив, що перед тим, як перемінити позу, тієї самої хвилі, коли вступили панна Блок та її кузина, погляд моєї товаришки раптом набув напруженої зосереджености, і ця зосередженість надала личку пустотливого дівчати поважного, майже трагічного виразу, а відтак охмарилася сумом. А втім, одразу ж Альбертина звернула очі до мене, але їхній погляд зоставався якийсь химерно нерухомий і мрійливий. Панна Блок та її кузина голосно реготали, вигукували щось сороміцьке й нарешті пішли собі, і тут я спитав Альбертину, чи не ця маленька білявка (акторчина приятелька) дістала вчора нагороду на квітковому корсо. «Не знаю, — відповіла Альбертина, — а хіба одна з них білявка? Сказати по щирості, вони не вельми мене цікавлять, я їх не розглядала. Хіба одна з них білявка?» — звернувшись до трьох своїх приятельок, спитала вона недбало. Тим часом ішлося про дівуль, яких Альбертина щодня зустрічала на дамбі, тож у цій дивовижній її необізнаності мало бути щось чи не вдаване. «Вони, як на мене, теж не дуже уважно нас розглядали», — сказав я Альбертині, сказав, може, з несвідомого бажання розвіяти її гризоту, — якщо вона любить жінок, — доводячи їй, що вона не привернула їхньої уваги і що загалом не заведено, навіть у найзіпсованіших, цікавитися незнайомими дівчатами. «Вони нас не розглядали? — заперечила знеобачки Альбертина. — Та вони тільки це й робили». — «Звідки ви це взяли? — спитав я. — Ви ж були повернуті до них спиною». — «А це що?» — відповіла вона, показуючи на вправлене в стіну велике свічадо, якого я не помітив, але в яке вона, моя товаришка, весь час, поки ми гомоніли, не переставала вдивлятися своїми’ гарними й стривоженими очками.