Выбрать главу

— Певна річ, — завершив маркіз де Норпуа, — цей тост зробив для зміцнення спілки між двома краями, для «покревенства», за дотепним висловом Теодосія Другого, більше, ніж двадцятирічні перемовини. Це всього лиш, якщо хочете, слово, але ви бачите, як воно прижилося, як його підхопила вся європейська преса, яке зацікавлення воно збудило, як воно наповнилося новим змістом. Зрештою, воно цілком у стилі цього царя. Звісно, я не ручуся, що цар щодня знаходить діаманти такої чистої води. Але в кожній написаній промові, в кожному імпровізованому виступі завдяки знайденому ним влучному слівцю видно ознаку, — я мало не сказав — підпис, — його особи. Мене важко запідозрити в упередженості, хоча я й ворог усяких таких новацій. У дев'ятнадцяти випадках із двадцяти подібні викрутаси небезпечні.

— Авжеж, мені здалося, ніби недавня телеграма німецького цісаря була вам не до вподоби, — озвався мій батько.

Маркіз де Норпуа звів очі до неба, ніби кажучи: «А, ця!»

— По-перше, — промовив він, — це вияв невдячносте. Це більше ніж злочин, — це хиба, це, я сказав би, Еверест глупоти! Зрештою, якщо його не держати за поли, той, хто прогнав Бісмарка[41], цілком здатний зректися й бісмарківської політики, а це — стрибок у незнане.

вернуться

41

…той, хто прогнав Бісмарка… — Кайзер Вільґельм, незадоволений політикою Бісмарка щодо Росії, змусив канцлера подати у відставку.