Выбрать главу

Серед тих, хто вважав такий шлюб кумедним, хто питав себе: «Що подумає герцог Ґермантський, що скаже Бреоте, якщо я одружуся з панною Монморансі?», серед тих, хто міряв такими мірками, двадцять років тому був би і Сванн, Сванн, який пнувся зі шкури, щоб потрапити до Жокей-клубу, і шукав собі блискучої пари для зміцнення свого становища та виходу в паризькі знаменитості. Але мрії, що пов'язуються з такою партією в очах зацікавленої особи, вимагають, як і всякі мрії, поживи ззовні; інакше вони поблякнуть і розпливуться. Ваша найпалкіша мрія — це принизити вашого кривдника. Та як ви кудись переберетеся і про нього більше нічого не почуєте, то ворог, зрештою, втратить для вас будь-який інтерес. Якщо ви за двадцять років згубили з очей тих, задля кого рвалися до Жокей-клубу чи до Академії, то перспектива стати членом якогось із цих об'єднань вас уже не спокушатиме. Отож достоту як усамітнення, як хвороба, як навернення до віри, тривалий зв'язок із якоюсь жінкою проганяє давні мрії. Коли Сванн зашлюбив Одетту, це не було з його боку зреченням світського марнославства, оскільки Одетта, в духовному розумінні, вже давно відірвала його від вищого світу. Якби це було не так, то Сваннова заслуга була б більша. Саме тому, що ганебні, зі світського погляду, шлюби передбачають відмову, ради душевного спокою, від якогось достойного становища, вони викликають загальну глибоку пошану. (За такі ганебні шлюби не можна, звичайно, вважати шлюби задля грошей, бо не було ще такого прикладу, коли подружжя, одне з яких продалося, не було прийняте у світі — бодай за традицією, засвідченою стількома прикладами, і бодай для того, щоб не мати двох ваг і двох мір.) З другого боку, Сванн, поет, а не збоченець, зазнав би, може, якоїсь утіхи, паруючись, як при схрещенні порід, яке практикують менделісти і про яке оповідає міфологія, з істотою іншої раси, з ерцгерцогинею чи з кокоткою, беручи шлюб з особою царської крови або йдучи на мезальянс. На думку про одруження з Одеттою Сванна бентежила, і зовсім не через снобізм, лише одна людина на крузі земнім: дукиня Ґермантська. Одетту ж вона хвилювала найменше — Одетта думала радше про тих, хто стояв лише трохи вище за неї, а не витала в емпіреях. Натомість, коли Сванн думав про Одетту як про свою людину, він завжди уявляв собі ту мить, коли приведе її, а головне — свою дочку, до принцеси де Лом, яка невдовзі по смерті свого свекра стала дукинею Ґермантською. Він любив уявляти собі дружину і доньку не десь, а саме в дукині, і розчулювався, гадаючи, що дукиня скаже про нього Одетті, що скаже Одетта дукині Ґермантській, уявляючи, яку прихильність виявить дукиня до Жільберти, як панькатиметься з нею і як це підхлібить його батьківському гонорові. Він розігрував сам із собою сцену знайомства з такою достеменністю вигаданих подробиць, яку показують люди, що розважають, як би вони потратили виграні гроші, суму яких наперед загадали. Якщо супутні нашій постанові мрії також її й мотивують, то можна сказати, що Сванн узяв за себе Одетту, аби познайомити її й Жільберту, причому без свідків і по змозі таємно, з дукинею Ґермантською. Ми ще побачимо, як саме це єдине світське бажання, пов'язане з його дружиною та донькою, залишиться нездійснене, на нього буде накладено сувору заборону, і Сванн помре, не сподіваючись, що дукиня колись із ними познайомиться. Ми побачимо також, що дукиня Ґермантська зблизиться з Одеттою та Жільбертою уже по смерті Сванна. І, може, для нього було б мудріше, — якщо для нього щось важили такі дрібниці, — не бачити прийдешности з цього боку такою похмурою і вірити, що сподівана зустріч станеться тоді, коли він уже не зможе їй радіти. Дія причинности, що зрештою веде до всіх можливих наслідків, а отже, й до на позір майже неможливих, виявляється іноді повільно (а ми ще уповільнюємо її своєю нетерплячкою, здатною, замість прискорювати, гальмувати її, а також самим фактом свого існування) і дає плоди аж тоді, коли ми перестаємо бажати, ба іноді й жити. Невже Сванн не знав цього з досвіду і хіба в його житті — ніби прообраз того, що мало статися по його смерті — не було вже одного посмертного щастя: одруження з Одеттою, яку він так палко кохав — хоча вона не сподобалася йому з першого погляду — і яку пошлюбив, коли вже розлюбив її, коли істота, що жила у Сванні й так розпачливо жадала звікувати вік з Одеттою, коли ця істота вже вмерла?