Про зустріч з Ельстіром я розповів бабусі, і вона потішилася тим, скільки користі для мого розвитку може дати моя приязнь із ним, але вважала, що досі не піти до нього — це безглуздо і неввічливо. А я тільки й думав, що про гуртик, і пропадав на надбережжі, не відаючи, о котрій годині дівчатка там з'являться. Бабусю дивувала і моя елегантність, бо я раптом згадав про свій гардероб, який досі спочивав на дні куфра. Нині я переодягався щодня і навіть написав до Парижа, аби мені прислано нові капелюхи та краватки.
Курортне, як от бальбецьке, життя неабияк прикрашає личко чепурної дівчини, продавниці черепашок, тістечок або квітів, якщо воно, удане живими барвами в нашій пам'яті, стається для нас метою кожної ясної і святкової днини, яку ми проводимо на пляжі. Наші дні, хоча й не заповнені, летять тоді через це, як дні праці, і, стрілкуваті, намагнічені, легко піднімаються до тієї майбутньої миті, коли, купуючи піскові баби, троянди, амоніти, ми милуватимемося жіночим обличчям, його барвами, накладеними так чисто, наче це квітка. Але з цими продавницями можна бодай розмовляти, що нас позбавляє клопоту доробляти їм уявою ще й інші риси, окрім тих, які нам дає просте зорове враження, і, буцімто вдивляючись у портрет, відтворювати їхнє життя і примножувати його чари; а найголовніше, саме тому, що ми з ними розмовляємо, ми довідуємося, де і о котрій годині можна їх спіткати. А от із гуртиком дівчат все було зовсім інакше! їхній побут був мені не відомий, і тому в ті дні, коли я їх не бачив, я, не знаючи причини їхньої відсутности, гадав, чи немає в цьому якогось правила, чи не з'являються вони через день, у таку-то й таку погоду, і чи немає днів, коли вони не виходять зовсім. Я вже уявляв собі, як, зійшовшись із ними, казатиму: «Але ж вас того дня не було?» — «А, бо то була субота, а в суботу ми не виходимо, бо…» Аби ж то знаття, що похмурої суботи нема чого казитися, що можна переміряти пляж у всіх напрямках, посидіти біля вікна в цукерні, вдаючи, ніби їси еклер, заскочити до продавця всіляких диковин, дочекатися години купелі, концерту, морського припливу, заходу сонця, ночі і так і не побачити пожаданої зграйки! Але фатальні дні траплялися на тиждень не раз. І випадав такий день не конче на суботу. Може, тут впливали атмосферні умови, а може, вони були ні до чого. Скільки треба ретельних, але нерегулярних обсервацій незнаних цих світів, поки людина зуміє впевнитися, що це не простий збіг, що її припущення слушні, поки ми з'ясуємо певні правила цієї астрономії любощів, вивірені на гіркому досвіді! Згадавши, що я не бачив їх такого-то дня на тому тижні, я казав собі, що нині вони не прийдуть, що даремно стовбичити на пляжі. Аж гульк — вони вже тут. Натомість того дня, як я вів підрахунки, покладаючись на механіку, яка регулювала поворот певних сузір'їв, дня сприятливого, вони не з'являлися. І до первісної цієї непевносте, побачу я їх сьогодні чи ні, ліпилася ще болісніша: звідки мені знати, ану ж вони візьмуть та й поїдуть до Америки чи повернуться до Парижа? Цього вистачало, щоб я починав їх кохати. Можна обожнювати якусь жінку. Але щоб попустити цей смуток, це відчуття чогось непоправного, цей щем, який звістує кохання, — і, може, саме це, більше, ніж жінка, є метою, до якої поривається наша жага, — нам потрібна небезпека незбутносте. Так дають про себе знати сили, які діють незмінно протягом чергового любовного палу (але все-таки частіше у великих містах, де невідомий вільний день гризетки, де ми лякаємося, не дочекавшись її біля дверей майстерні) і які принаймні на мене впливали з кожною новою пристрастю. Можливо, вони невіддільні від кохання, можливо, все, що було особливістю першого молодого чуття, супроводжує нові любовні пориви завдяки пам'яті, сугестії, звичці і, проходячи через усе наше життя, підводить під спільний дах його різні вияви.
Сподіваючись спіткати їх, я при першій-ліпшій нагоді рвався на пляж. Угледівши їх якось під час сніданку, я потім уже приходив на снідання пізно, бо без кінця чекав їх на узмор'ї; той короткий час, поки я сидів у їдальні, я втуплювався очима у блакить шибок; я вставав задовго перед десертом, щоб не проочити їх, як вони вийдуть на прогулянку в іншу пору, і лютився на бабусю за те, що вона, допускаючись незумисної жорстокости, затримувала мене довше за ту годину, яка здавалася мені найсприятливішою. Щоб розширити огляд, я ставив стільця обік столу; як я помічав нараз одну з них, то, оскільки всі вони були однієї, особливої породи, переді мною ніби мріла в хисткій диявольській галюцинації частина якогось ворожого мені, а все ж пожаданого марева, якого ще хвильку тому не було, але яке постійно і нерушно гніздилося в моєму мозкові.