Певна річ, личко кожної з них набуло для мене зовсім іншого значення потому, як спосіб їхнього прочитання мені було десь підказано їхньою балачкою, балачкою, якій я міг приписати вартість тим більшу, що сам тягнув їх за язика, розпитував їх і так і сяк, начебто я був експериментатор, який сподівався від повторних дослідів підтвердження своїх прозрінь. І зрештою це цілком надійний спосіб розв'язувати загадки буття: підходити до речей та людей, які здалеку малювалися такими гарними і таємничими, аби наочно пересвідчитися, що вони позбавлені і таємничости, і краси; це один з методів гігієни, з яких людина може вибирати; ця гігієна, може, не дуже рекомендована, але з нею легше жити, — оскільки вона допомагає нам ні за чим не шкодувати, допомагає тим, що запевняє нас, що ми досягли найвищого щастя, але що й найвище щастя мана, — легше примиритися з думкою про смерть.
Я заступив у свідомості дівчат безпутність, спогади про щоденні зальоти засадами порядности, здатними, може, похитнутися, але досі охоронними проти всяких блудів тих, хто всмоктав їх у міщанському середовищі. Але як ти дав маху на самім початку, навіть у якійсь дрібничці, як хибна гадка чи помилка пам'яти виводять тебе на фальшивий слід у пошуках злосливої плітки чи місця, де ти щось загубив, то може бути, що, знайшовши хибу, ти заміниш її не істиною, а новою хибою. Загадуючись над способом життя моїх подружок і над тим, як треба з ними поводитися, я зробив усі висновки зі слова «невинність», прочитаного під час щиросердих розмов на їхніх личках. Але читав я, може, не вдумуючись, і помилився з першого читання, насправді ж слово це не було написане на їхніх личках, як не було написане ім'я Жуля Феррі на програмці тієї ранкової вистави, коли я вперше слухав Берму, що не перешкодило мені запевнити маркіза де Норпуа, ніби Жуль Феррі пише одноактівки, та й годі.