Зрештою ті, хто знав Сванна ще великосвітського, яким я його завжди пам'ятав, ще вхожого у вищий світ, у товариство Ґермантів, де невисокості та несвітлості мусили виявляти неабиякий розум і шарм і звідки видатних людей за їхню занудливість чи вульгарність банітувалося, — ті особи, на превеликий свій подив, переконалися б, що Сванн став не тільки нескромним у своїх розповідях про знайомих, а й неперебірливим у їхньому виборі. Як так могло статися, що він уживався з такою безецною, такою лихою жінкою, як пані Бонтан? Як він міг називати її милою? Здавалося б, спогад про Ґермантів мав утримати його від цього; насправді ж, він його тільки заохочував. На відміну від трьох чвертей великопанських кіл, Ґерманти, звичайно, мали смак і навіть витончений смак, але були вони й сноби, а снобізм часто-густо обертається несмаком. Якщо хтось був зайвий у їхньому гурті: республіканський міністр закордонних справ з надто вже величною поставою або язикатий академік, тоді згадувалося про смак; Сванн співчував дукині Германській, що та мусила трапезувати з такими особами в посольстві, і обоє залюбки віддавали перевагу якомусь світському бувальцеві, бо той був людиною їхнього стану, цілковитий нуль, але германського духу, з їхньої каплички. Проте якусь велику княгиню чи принцесу крови, якщо вона часто обідала в дукині Германської, теж зараховувано до цієї каплички, хоч та не мала на те жодних прав, начисто позбавлена її духу. Та вже як її приймали (а пояснити це тим, що вона мила, було годі), то з усією наївністю світських людей переконували себе, що вона й справді мила. Тільки-но велика княгиня йшла геть, Сванн підпрягався до дукині Ґермантської і зауважував: «По суті вона славна жіночка, навіть наділена почуттям гумору. Звичайно, «Критику чистого розуму» вона навряд щоб студіювала, але є в ній щось приємне». — «Я цілковито вашої думки, — погоджувалася з ним дукиня. — Сьогодні вона ще ніяковіла, але побачите — вона може бути чарівна». — «Пані К. Ж. (дружина язикатого академіка, жінка справді непересічна) куди більша зануда, хоча вона вам процитує два десятки книг». — «Хіба їх можна порівнювати!» Виголошувати такі речі, та ще й щиро, Сванн навчився у дукині, і ця навичка у нього збереглася й досі. Тепер він пускав її в хід, оцінюючи тих, кого гостив у себе. Він намагався добачити і полюбити в них такі прикмети, які помічаються за кожною людиною, якщо глянути на неї доброзичливо, а не з гримасою вередунів; Сванн підкреслював переваги пані Бонтан так само, як колись шанував прикмети принцеси Пармської, яку, звичайно, вигнали б із ґермантського гуртка, якби Ґерманти не садовили на покуті високостей і якби вони не приписували їм дотепности і якогось шарму. Зрештою бачили й давніше, що Сванн любив іноді міняти свої світські зв'язки на інші, які в цих околичностях важили для нього більше (просто нині він робив це регулярніше). Єдино люди, нездольні розкласти подумки те, що на перший погляд здається їм неподільним, думають, що становище й особистість — це єдине тіло. Людина, якщо за нею спостерігати в чергові періоди життя, занурюється — на різних щаблях суспільної драбини — у нове середовище, але це середовище не конечно вище за колишнє, і щоразу, в той чи той період нашого буття, нав'язуючи чи відновлюючи узи, що єднають нас із якимось середовищем, ми відчуваємо себе приголубленими ним; цілком природно, що ми прихиляємося до нього і дуже охоче в нього укорінюємося.
Що ж до пані Бонтан, то я такої думки: Сванн тому з таким притиском говорив про неї, що він був не від того, аби про її стосунки з його дружиною довідалися мої батько-матір. По щирості сказати, в нас удома імена тих, із ким пані Сванн водилася, будили більше цікавосте, ніж захоплення. Почувши ймення пані Тромбер, мати сказала:
— О, ще один рекрут, слідом запишуться інші.
І, немов хотівши порівняти те, як неперебірливо, швидко і нецеремонно пані Сванн здобувала знайомства, з колоніальною війною, додала:
— Тепер, коли підбито Тромберів, сусідні племена скоро викинуть білий прапор.
Здибавшись якось із пані Сванн на вулиці, вона прийшла додому і сказала:
— Бачила пані Сванн у бойовому обладунку, вона рушає війною на массачусетсів, сингалезців чи тромберів: скоро їм капут!
А коли я розповів матері, що я бачив нову особу в цьому різношерстому і стуленому з усіх верств збіговиську, вона зразу ж угадала, звідки ця особа вирискалася, і вже говорила про неї як про військовий трофей, висловившись так:
— Захоплений експедицією, надісланою туди-то й туди.