[21] й Ариція[22]; відкинувши рваний ритм, виграшністю якого скористалася б будь-яка недосвідчена трагічна акторка, навіть учениця, вона виголосила цілу тираду зовсім монотонно. До того ж вона випалила все такою скоромовкою, що тільки наприкінці останнього вірша я усвідомив: одноманітність її декламації навмисна. Нарешті мене порвала перша хвиля захвату: він був викликаний бурею овацій. Я заплескав і собі й не жалів долонь, щоб Берма на віддяку перевершила потім саму себе, я вже вірив, що бачу найкращу її роль. Цікаво, що публіка почала умлівати, коли Берма, як я згодом дізнався, показала їй найефектнішу свою знахідку. Очевидно, деякі трансцендентні реальності випромінюють світло, і юрба чутлива до цього випромінення. Так, скажімо, коли відбувається якась подія, коли щось загрожує кордонам, при воєнній поразці чи перемозі, невиразні чутки про це так мало говорять культурній людині, тоді як у натовпі вони викликають незрозуміле хвилювання, а вже потім, після знайомства з оперативними зведеннями, ми визнаємо за простими людьми відчуття «аури», супутної великим подіям і видимої на відстані в сотні кілометрів. Про звитягу люди довідуються або заднім числом, як війна закінчилася, або одразу, з радісного обличчя у придверника. Про те, що таке-то місце Берма зіграла геніально, люди дізнаються через тиждень, із рецензії, або здогадуються миттю, з оплесків у партері. Проте властиве юрмі щире відчуття збивають на манівці безліч помилкових відчуттів, і тому юрма била в долоні здебільшого даремно, до того ж, цей грім оплесків механічно викликався попередніми, — так море, збурене штормом, жене й жене вали, хоча вітер ущух. А все ж таки що палкіше я плескав, то більше мені подобалася гра Берми. «Принаймні, — казала якась непоказна моя сусідка по кріслу, — вона викладається, гупає себе в груди, гасає по сцені, оце гра, так гра!» І радий-радісінький, що я розкусив, чим бере Берма, хоч і сумніваючись, що її вигуки врозумливіші за вигуки якогось селюка перед Джокондою чи бенвенутівським Персеєм: «Оце-то зроблено! І все із щирого золота! Здорово!» — я упивався кепським вином загального ентузіазму. А проте, як завіса впала, я відчув розчарування, я чекав на щось більше, але водночас мені хотілося, щоб ця втіха, хоч би яка вона була, тривала; дуже шкода було б, вийшовши з зали для глядачів, попрощатися з життям театру, яке кілька годин було і моїм життям і з якого мене ніби виривали, посилаючи на вигнання, якби вдома я не сподівався дізнатися багато чого про Берму від її шанувальника, того, кому я завдячував дозволом піти на «Федру», — від маркіза де Норпуа.
вернуться
Енона — Федрина подруга з расінівської трагедії.
вернуться
Ариція — расінівська царівна у полоні.