З відчуттям вдоволення дослідник спостерігав, як загадковий організм зникав удалині.
В своїй пам’яті Сфероїд занотував: “Пристосованість лише до певного середовища — ознака недосконалості”.
Досліджуючи непорушну платформу, на якій тримається плинна речовина, Сфероїд виявив багато чудернацьких організмів.
Отак посуваючись у прозорій товщі, яка легко пропускала його, Сфероїд помітив унизу якусь стрічечку. При ближчому розгляді виявилось, що це — певна геометрична структура, яка становить цілість з твердою основою. Обминаючи перепони рельєфу, ширшаючи, стрічка веде все далі й далі вглиб, де плинна речовина помітно темніє. Вздовж стрічки бовваніють якісь конусоподібні утвори, висотою, може, трохи більші за тіло Сфероїда. Мандрівник одразу виділив їх з навколишнього хаосу. І не лише тому, що вони розташовані вздовж стрічки і мають правильну форму. Головне ж, чим ці конуси привернули увагу Сфероїда, — були хоч і слабкі, але все-таки відчутні силові поля. Чутливі рецептори мандрівника щоразу, як тільки він перебував поряд із конусом, сприймали напругу силового поля. Цілком природно, що він вирішив дослідити ці утвори.
То було щасливе рішення: конусоподібні виявились мислячим населенням планети! Після чималих зусиль Сфероїд розшифрував систему їхніх інформаційних символів і встановив з ними контакт. Ось як можна, звичайно, дуже наближено, передати їх бесіду:
— Хто ти, що так впевнено рухаєшся по нашому Шляху Мудрості, шляху, прокладеному тисячами поколінь? — спитав конусоподібний.
— Я космонавт з далекої планети, — відповів Сфероїд. — Вирушив у подорож, щоб дослідити властивості Простору і Часу, вивчити закономірності, за якими розвивається наш Всесвіт.
— І що ж ти відкрив, блукаючи у Всесвіті?
— Найбільше моє відкриття: наш Всесвіт — конечний. Під вагою великих мас Простір вгинається, отже модель нашого Всесвіту замкнута. Мій корабель, дійшовши до найдальших можливих меж, сам перейшов на вигнуту траєкторію. Наче рухався зсередини по оболонці гігантської краплі. Отже, Всесвіт не тільки здається нам сферою, це справді сфера. Велетенська сфера, розміри якої неможливо уявити.
— І все-таки ти дістався до краю цієї сфери?
— Хоч як це неймовірно, але дістався. Це тому, що наша планета (і ваша також) розташована в тій частині Простору, яка безпосередньо прилягає до Межі. Інакше навіть при максимальній швидкості, можливій у природі, не вистачило б не то що одного життя, а тисяч поколінь, щоб переміститися до Оболонки.
— Значить, Оболонка Всесвіту, Межа. Припустімо, що там діють такі силові пружності, що космічний корабель зісковзнув на вигнуту орбіту. Це можна припустити. Але от питання: а що за Межею? Що там є?
Сфероїд розхвилювався. Блакитне сяйво в його ядрі аж потемніло — вірна ознака напруженої роботи і пам’яті, і корегуючої системи. Йому б і самому хотілося дізнатись, що там, за Межею.
— За Межею інші світи, — нарешті спромігся він. — Всесвіт межує з таємничим антивсесвітом, в якому розташовані і Голубі Сонця…
— Але які ж підстави встановлювати Оболонку?
— Фізичний, достовірний факт! Оболонка існує об’єктивно.
— Поворот корабля цього не доводить.
— Чому?
— Ти натрапив на якесь силове поле — цим і пояснюється зміна орбіти. Але це зовсім не означає, що невідоме поле — край Світу.
— А викривлення Простору під вагою матеріальних мас?
— Це також може мати місце. Але в одній ділянці Простір вгинається в один бік, а в другій — навпаки. Виходить, що й цей факт не веде до закритої моделі Всесвіту.
— Наш славетний Знавець Чисел склав рівняння Всесвіту. Він теоретично відкрив замкнуту кривизну, мені ж вдалося ствердити це за допомогою експерименту.
— Якщо навіть погодитися з такими висновками, то хіба не ясно, що вони спираються на спостереження, проведені в невеличкій ділянці безмірно великого Всесвіту? Ти ж цього не будеш заперечувати?
— Було б нерозумно, — згодився Сфероїд.
— То хіба ж можна ці висновки, навіть коли б вони виявилися вірними, переносити на всю Світобудову?
Енергетичний стан, який у цей момент охопив тіло Сфероїда, можна сформулювати одним словом: хаос.
— Отож виходить, що мандри в космосі — марні, — добивав конусоподібний. — Не там треба шукати істину.
— Не там? А де ж?
— В собі. Так-так, у собі, космічний блукачу.
Отак вони обмінювались інформацією на Шляху Мудрості, прокладеному під прозорою товщею плинної речовини. А десь у незмірній високості над ними, над планетою, над їхнім космосом голубіли щедрі Сонця. Посіявши сум’яття в координуючій системі Сфероїда, конусоподібний послав його далі, до ще мудріших. Чим далі посувався Сфероїд по Шляху Мудрості, тим густішою ставала темрява у плинній речовині, бо шлях той ішов усе вглиб та вглиб. Сфероїд мав наукові контакти з багатьма конусоподібними мудрецями, хоча вони зовсім неохоче інформували про свою планету. Ось про що він дізнався і що занотував у своїй пам’яті, щоб згодом передати цю.інформацію співвітчизникам.
Колись примітивні предки конусоподібних, що населяли суходоли планети, створили так звану технічну цивілізацію. Вони накопичували знання безлічі фактів, але мудрості в них не було. Та зрештою настала потреба узагальнити, проаналізувати факти. Почало проростати зерно істинної мудрості. Хто ми? Звідки? Як створився Світ? Чи мав він початок і чи матцме кінець? Такі питання почали хвилювати не лише визначні інтелекти, а й всіх мислячих. Настала епоха всіляких гіпотез — плодотворний час шукань.
Один досить відомий мислитель, міркуючи над суттю всього існуючого, висунув оригінальну філософську гіпотезу. Він вважав, що обов’язковою умовою всякого життя, в тому числі і життя Всесвіту, є дія більшого в меншому. Більше — Час, менше — Простір. Життя є активна боротьба Часу і Простору, і ця боротьба є джерелом усіх видів енергії, інтелектуальної також. Мислячі конуси — це втілення Часу.
Незабаром виступив інший теоретик, який твердив, що Час — абстракція, вигадана для визначення черговості подій і процесів, а що існує лише Простір, який є джерелом енергії, вмістилищем і творцем усього сущого. Були навіть такі, що вважали Всесвіт живим організмом… Нарешті з’явився мислитель, який почав прокладати Шлях Мудрості. Щоб пізнати Першооснову буття, учив він, треба заглиблюватись у себе, а відтак і в планету. Увесь видимий світ, а разом і мислячі істоти, — це лише завихрення в невидимих полях Першооснови, лише сплеск в океані невидимого. Форми ці розпадуться, розвіються, наче марево, і перед враженим інтелектом, позбавленим грубої оболонки, постане у всій своїй сліпучій красі Першооснова. Вона проймає, пронизує все. Найвища Мудрість — через самозаглиблення наближатись до Першооснови. Це — остання інстанція Мудрості. Її носії, розвивачі так і звуться: осінмуди.
Чимало конусоподібних мудрість вивела із гамірливих осередків суходільного життя і повела їх у плинну товщу. При цьому багато, дуже багато загинуло, але Мудрість торжествувала. Шлях пролягав усе глибше й глибше. Осінмуди добре пристосувались до нового середовища, яке має великі енергетичні запаси, що ними легко повсякчас користатися. Ті ж, що лишилися на суходолі, піклуються лише про свою оболонку.
Просуваючись все далі й далі по Шляху Мудрості, понад яким бовваніють конусоподібні мислителі, Сфероїд нарешті дістався до його кінця. Так, Шлях обривався у густій темряві плинної товщі, і відважному мандрівникові довелось витрачати додатково чимало менмічів на освітлення середовища. Та він не шкодував, бо тут постала перед ним велична картина.
Цілі юрмища конусоподібних розчищали, встелювали плитами Шлях. Попереду височів Конус Наймудрішого Мудреця, осінмуда з осінмудів — він мав набагато більші габарити. Як тільки Шлях наближався до його підніжжя, Мудрець посувався вперед, вказуючи тим самим, куди прокладати нові плити. І ті, хто працював на Шляху, ніяк не могли досягти його мудрості!