— У вас правильний напрямок думання, Аніто, але… все-таки згодьтеся, що людина з великими знаннями могла б дещо зробити і в кам’яному віці. Отак і я тут. Можна б, наприклад, запропонувати схему гравітацій-но-магнітного двигуна…
Аніта кволо усміхнулася, замислилась: як сприймати ці слова? Маячня? Ні, їй хотілось вірити, що все це розумне! Якась притягальна сила вабила її до цієї дивовижної людини.
— Я хочу приносити користь людському суспільству, а здійснення добрих намірів не можна відкладати ні на один день.
Аніта підвелася, збираючись іти. Помітила, яким теплим поглядом окинув він її постать. Це було приємно. Пройшла до вікна і, ставши навшпиньки, поправила штору, хоч в цьому й не було ніякої потреби.
— Про ваші наміри, Туо, я скажу головному лікареві одразу, як тільки прийду завтра на роботу. Відпочивайте, бо щоб допомагати людству, потрібно багато енергії! — кинула весело на прощання.
У головного лікаря ранок дуже завантажений, але він все-таки знайшов хвилинку, щоб вислухати Аніту. Обличчя в нього заклопотане, брови насуплені. Бачачи, що він зайнятий, Аніта одним подихом випалила все, він кивнув, мовляв, гаразд, і поспішив на обхід. Аніту одразу ж перехопив сержант — наче з землі виріс перед нею. Жартівливо виструнчився, стукнув підборами:
— Вас запрошують… он до того кабінету. — І вказав рукою. — Номер тринадцять.
— Хто?
— Доктор… Ікс, — загадково усміхнувся сержант. — Зайдіть, там побачите.
І справді, назустріч їй підвівся з-за столу чоловік у білому халаті. Подав руку:
— Давайте познайомимось. Звіть мене доктор Фраг, а мені дозвольте називати вас просто Аніта. Згода? Ну, от і добре.
Фраг посадив її в крісло, а сам заходився поратись коло якогось невеличкого апарата, що стояв на столі. Щось було в його жестах, у голосі таке, що насторожувало дівчину. Проте вона з цікавістю очікувала продовження розмови. Хто такий цей доктор Фраг? Серед працівників їхньої клініки досі його не було… Може, новий ординатор? Сиділа, підібравши ноги і сховавши голі коліна під халат.
— Ну, от і готово, — сказав доктор Фраг, вставляючи штепсельну вилку в білу розетку. — Спустимо штору, і я вам продемонструю невеличкий фільм. А перед тим хочу вам сказати, Аніто: ви — молодчина, продовжуйте так і далі.
Аніта не розуміла, про що він говорить, аж доки на стіні не з’явилися кадри фільму. На плівку знято її зустрічі з Туо, навіть розмова записана!
— Бачите он сузір’я Ліри?.. Паралелограм із зірок.
— Бачу.
— А оту найяскравішу, ледь синювату?
— Бачу.
— Ото Вега, моя рідна зірка, моє сонце.
— Ви. звідти, Туо?
— Звідти.
— А чому ж ви такий самий, як і земляни?
… — Можна б, наприклад, запропонувати схему гравітаційно-магнітного двигуна…
Все, все було на екрані — навіть те, як вона в саду увечері притулилась до його плеча! І як штору поправляла в палаті…
— Навіщо це? — не підводячи голови, спитала Аніта, коли проектор урвав своє осине дзижчання.
— Ви, я бачу, трохи здивовані, Аніто, — обізвався Фраг, запалюючи сигарету. — А я дуже задоволений з цього фільму. (Вона підвела голову і поглянула на нього невеселими очима). Зараз поясню. Ви знаєте, за яких обставин потрапив до нас оцей… Туо. Через нього загинув і ваш наречений — цього ви теж, сподіваюсь, не забули. І ось цей іноземний агент і диверсант удає божевільного, всіляко маскується, сподіваючись сипнути нам пилюкою в очі. Зараз він цілком здоровий, і тримати його тут ми не можемо. Вже й так журналісти товчуться біля клініки… Так от, раз він прибрав роль божевільного — повіримо йому, відправимо до психіатрички. До вас він добре ставиться, охоче розмовляє…
— Але ж я не можу…
— Ні, ні, ви нічого не будете випитувати, Аніто. Може, він обмовиться сам, розумієте? Треба тільки, щоб ви частіше бували в нього, а така можливість буде вам надана.
— Я не знаю доктор Фраг, чи я здатна…
— Ви що, не розумієте яке це має значення для нашої безпеки? — В голосі Фрага з’явилися холодні нотки. — Чи, може, ви хочете, щоб ми й вас притягли до відповідальності за посібництво ворогові нашої держави? Докази ви щойно бачили.
Аніті хотілося підвестися і кинути цьому слимакові: “Це нечесно, ви не маєте права!” Але сиділа і мовчала. Спрацював інстинкт самозбереження. На душі було гидко, так наче її обляпали грязюкою, але вдіяти нічого не змогла. Перед очима промелькнув образ втомленої мами і меншого братика, що оце почав учитися в коледжі. Батько, тяжко поранений на війні, після перемоги прожив недовго… Без її заробітку не можна, ніяк не можна…
Фраг зрозумів її мовчанку інакше: набиває ціну.
— Після закінчення справи одержите винагороду.
Аж тепер вона схопилася, затрясла руками:
— Тільки не це! Тільки не це! Ніякої вашої винагороди мені не потрібно, чуєте? Не потрібно! Провідувати його, як хворого, я буду, а більше нічого.
— Цього й досить. І не треба так хвилюватися, дівчинко.
— І ще я вам хочу сказати: не вірю я, що він диверсант!
— Чому? Які докази?
— Чому? Та… просто відчуваю. Інтуїція.
— Значить, по-вашому, то не маячня — про Вегу?..
— По-моєму, ні.
Фраг побарабанив кістлявими пальцями по столу.
— Стережіться, бо він починає на вас впливати. А психоз заразливий… Вега… Еге, коли б це справді! Тим більше мусили б його розкрити! Якби то… на десять тисяч років уперед… Ви розумієте, що це значило б для могутності нашої держави?!
Здається, аж очі в нього закрутилися в орбітах.
— Я все розумію, — впалим голосом вимовила Аніта і додала: — На жаль, усе.
— Ну, от і добре, — сказав Фраг, удаючи, що не розуміє її жалів. — Я так і сподівався, що ми станемо друзями. На останку хочу застерегти вас, Аніто: не здумайте… міняти лінію. Кожен ваш крок фіксуватиметься.
Аніта вискочила з кімнати, неначе миша з пастки.
Фраг раз по раз прикривав долонею рота і пирхав. Це означало, що він сміється, що йому страшенно весело. Ще б пак! Туо викинув такого коника, що луснути можна. Подякував головному лікареві за турботи про його здоров’я, попрощався і… рушив просто до виходу. Біля воріт його зупиняє сержант:
— Пробачте, а куди це ви розігналися?
— Я — мандрівник…
— Спочатку помандруйте до кімнати номер тринадцять, там доктор Фраг…
— А до чого тут цей… доктор Фраг? — щиро чи, може, удавано здивувався Туо. — Лікування закінчилось, головний лікар виписав мене… Дайте мені вийти, це моє природне право.
— І політ над воєнною базою — теж природне право? Вас може звільнити тільки військовий суд! — Сержант заступив дорогу, його рука в широкій кишені стискувала рукоятку пістолета: “Кинеться на мене чи ні? — тривожно стукала думка. — Від робота можна всього сподіватися”.
Але Туо не кинувся на сержанта. Спокійно повернув і пішов до корпусу. Тепер ось він стоїть перед Фрагом і вдає з себе святу невинність. “Мандрівник… Природне право…” Ну й комік!
Фраг перестав пирхати, відіслав сержанта. Обличчя його набрало суворого вигляду.
— Ви самі зволікаєте слідство.
Туо здивовано спитав:
— Яке слідство? Що все це означає?
— Не прикидайтесь простачком. Ви і ваші хазяї зазнали фіаско, операція провалилась. То чи не краще припинити цю дитячу гру і покласти карти на стіл?
— Ніяких карт у мене не було, — розвів руками Туо.
І жест, і голос були такими щиро наївними, такими природними, що Фраг з досадою подумав: “Добру ж ти школу пройшов! Певне, залучають справжніх акторів!” Уголос промовив:
— Давайте по порядку. Звідки ви летіли до забороненої зони?
— Не знаю, про яку зону ідеться. Мій апарат було розраховано так, щоб увійти в нижчі шари атмосфери над Північною Африкою, як ви тепер називаєте цей континент. Це була експериментальна модель, і коли б я знав точні просторові координати Центруму, я б ним і не користався. Побачивши безкраю пустелю, я подумав, що відхилився від курсу — адже тут мусіли б цвісти сади!..