— Смерть їй! — закричали індуни, і двоє з них підійшли до неї, щоб негайно виконати вирок. Але тут заступилися Стелла і я. Тоді головний індун наказав Гендріці йти, погрозивши вбити її, як шакала, якщо хтось зустріне біля краалів.
Проходячи повз мене, Гендріка прошепотіла мені: “До наступного місяця!” — і зникла.
— Пішла! — сказав Індаба-Зімбі, — ах, Макумазане, навіщо ти помилував її!..
Але Стелла, моя кохана дружина, була біля мене, й одна її усмішка розсіювала всі мої тривоги.
РОЗДІЛ IV
Повного щастя не буває на цьому світі, навіть упродовж однієї години. Як день нашого весілля затьмарила описана сцена, так і наш медовий місяць затьмарила печаль.
За три дні після нашого весілля містера Керсона розбив параліч. Ми прийшли обідати до кімнати-їдальні і знайшли його паралізованим. Дня за чотири він почав говорити і трохи рухатися, але свідомість не поверталася до нього, хоча він і впізнавав Стеллу, а іноді й мене. Так тривало близько семи місяців.
Помер він раптово. Ми сиділи одного вечора біля ліжка містера Керсона, коли раптом, на наш подив, він сів і гучно промовив:
— Я чую тебе! Так, так, я прощаю тобі. Бідна дружино, ти також страждала!
І він упав мертвий.
Ми поховали містера Керсона наступного дня на маленькому цвинтарі біля водоспаду. Це була сумна церемонія, і Стелла гірко плакала, незважаючи на всі мої старання заспокоїти її.
Цієї ж ночі, коли я сидів і палив біля дверей хатини (погода була спекотна), а Стелла лежала в хаті, підійшов Індаба-Зімбі, вклонився і сів навпочіпки біля моїх ніг.
— Що тобі, Індабо-Зімбі? — запитав я.
— Ось що, Макумазане. Коли ти маєш намір їхати звідси?
— Не знаю, — відповів я. — Зірка ще надто слабка, щоб подорожувати. Треба зачекати.
— Ні, Макумазане, тобі не можна чекати, ти маєш негайно виїжджати, і Зірка мусить ризикнути. Вона сильна. Це дурниці, минеться.
— До чого ти це говориш? Чому ми маємо їхати?
— А ось чому, Макумазане… — він обережно озирнувся і тихо промовив: — З’явилася величезна кількість мавп. Уся гора кишить ними.
— Я не знав, що вони пішли, — сказав я.
— Пішли, — відповідав він, — вони відразу після весілля сховалися, а тепер повернулися всі, здається, скільки їх є на світі. Уся круча кишить ними.
— Мене не злякає натовп мавп.
— Жінка-мавпа, Гендріка, з ними.
Я пройшов до Стелли і, нічого не кажучи про мавп, мовив, що ми маємо сліпо скоритися інструкції її батька і негайно покинути краалі. Я вважаю зайвим переповідати нашу розмову, але кінчилася вона тим, що Стелла погодилася і заспокоїла мене, що чудово перенесе подорож, і що тепер, коли помер її батько, вона залюбки полишить ці місця.
Я піднявся рано-вранці. Відчай народу, коли вони дізналися про наш від’їзд, викликав жаль. Я сказав, аби їх утішити, що ми виїжджаємо не назавжди і за рік повернемося.
Я пішов у крааль тубільців, щоб відокремити їхню худобу від худоби, що належала містеру Керсону, яку я брав із собою. Стадо було величезне, і це зайняло багато часу. Незадовго до заходу сонця я доручив Індаба-Зімбі завершити розділ, сів на коня і поїхав додому.
Передавши коня одному з конюхів, я увійшов до центральної хатини. Стелли не було там, хоча речі, які вона складала, лежали на підлозі. Я пройшов спочатку до спальні, потім до інших кімнат, але слідів Стелли не було. Гукнувши із саду кафра, я запитав, чи не бачив він свою пані.
Так, він бачив, як вона несла квіти на цвинтар, тримаючи за руку білу дівчинку, коли сонце стояло “там”, — і він показав місце на обрії, де сонце було півтори години тому.
— З ними було двоє собак, — додав він.
Я побіг на цвинтар, до якого було чверть милі.
Біля цвинтаря я зустрів тубільця, котрий, за моїм наказом, сторожував крааль; він тер очі і позіхав. Очевидно, він щойно прокинувся. Я запитав його, чи не бачив він свою пані, і він відповів, що не бачив, і це було дивно. Вважаючи за марне лаяти його, я наказав йому йти за мною і зайшов на цвинтар. На могилі містера Керсона лежали квіти, які принесла Стелла, і на м’якому ґрунті виднілися сліди шкіряних черевичків Тоти. Мою дружину і Тоту викрали. Вони не були вбиті, інакше їхні трупи знайшлися б. Їх було викрадено. Мавпи, що діяли за вказівками Гендріки, відвели їх у якесь потаємне лігво, щоб тримати там, доки вони не помруть.