Выбрать главу

А якщо Хоу-Хоу існує — чи хотів я зустрітися з ним віч-на-віч? і так і ні. Я завжди усім цікавився, і мені видавалося вельми принадним побачити щось таке, чого не бачила жодна біла людина, і ще привабливіше битися з чудовиськом і його вбити. В моїй уяві поставало чучело Хоу-Хоу, виставлене в Британському музеї з написом на п’єдесталі:

Застрелений у Центральній Африці

Алланом Квотермейном, есквайром.

Зі скромного невідомого мисливця я відразу стану знаменитим. У “Графіку” буде поміщений мій портрет. Я стою на повний зріст, поставивши ногу на груди переможеного Хоу-Хоу.

Оце слава! Але тільки, здається, не завжди буває приємно зустрічатися з Хоу-Хоу, і справа може обернутися інакше; його нога може опинитися на моїх грудях, і він відірве мені голову, як на картині в печері. Що ж, у такому разі ілюстровані видання нічого не надрукують із цього приводу.

Ох, про що я думаю? Зікалі просто все придумав. Проте розповідь чаклуна примарно нагадувала мені щось чуте в дитинстві. І раптом я відразу пригадав. Мій освічений батько мав книгу грецьких оповідей. Там була легенда про одну пані, на ім’я Андромеда, дочку царя, який під тиском народу, аби уникнути біди, прив’язав її до скелі в жертву морському чудовиську. Але в критичний момент з’явився Персей — герой, якому допомагали чарівні сили, — і вбив чудовисько, а царівну взяв собі за дружину.

Ця розповідь про Хоу-Хоу була абсолютно тотожна. Дівчину прив’язували до скелі; з моря — або, точніше, з озера — з’являється чудовисько, захоплює її, і всі убезпечені від біди. Мабуть, думав я, стародавній міф потрапив якось до Африки. Тільки тут не було Персея, і роль героя, очевидно, призначалася мені. Якщо так, що ж мені робити з дівчиною? Повернути вдячним родичам, тому що одружуватися на ній зовсім не входило у мої наміри. Ох, я зовсім очманів від дурних думок! Треба спати, сп…

За дві хвилини (або так мені здалося) я знову прокинувся, думаючи вже не про Андромеду, а про пророка Самуїла, дивуючись, чому мені спав на думку цей суворий патріарх і священик? Проте, добре знаючи Старий Заповіт, я пригадав обурення державного провидця, коли він почув рев амаликитянських биків, яких Саул побажав віддати з’їсти народу. Як описували б цю подію зулуси?

У вухах моїх теж пролунало ревіння волів. Я висунув голову і побачив вісімнадцять прекрасних упряжних биків, яких приганяли до моєї стоянки двоє незнайомих кафрів. Тут, звичайно, я пригадав обіцянку Зікалі продати мені тварин на пільгових умовах, і навіть за певних обставин подарувати їх мені, і подумав, що чаклун поки дотримується свого слова.

Натягнувши штани, я виліз із фургона оглянути волів і залишився цілком задоволений. Вони уже зовсім одужали, і навіть такий суворий критик, як Ханс, висловив повне своє схвалення.

Я снідав у прекрасному настрої; тепер, коли я мав упряжних тварин, можна було подумати про принадний замір, і я вирішив негайно вирушити до Зікалі. Ханс, під приводом нагляду за новими биками, пробував ухилитися від неприємного обов’язку супроводжувати мене; проте я взяв його із собою, оскільки, коли маєш справу з Зікалі, чотири вуха завжди краще.

Відкривач Доріг сидів перед будинком біля палаючого багаття, яке він незмінно підтримував навіть у найбільшу спеку.

— Як тобі воли, Макумазане? — відразу запитав він.

Я обережно озвався, мовляв, дам відповідь, коли випробую їх.

— Хитрий, як завжди, — сказав Зікалі. — Добре, Макумазане, бери їх і можеш, як я говорив, заплатити за них, коли повернешся назад.

— Повернуся — звідки? — запитав я.

— Та куди б ти не поїхав. Але ти сам не знаєш, куди поїдеш.

— Не знаю, — сказав я і замовк.

Він теж довго мовчав, так довго, що терпець мій урвався, і я саркастично запитав, чи одержав він новини про свого приятеля Хоу-Хоу через своїх посланців-кажанів.

— Так, одержав, тільки не через кажанів; я скажу тобі правду. Не так я спілкуюся з тими, хто далеко; їм я посилаю свою думку, і вона летить на край землі, так що вся земля може її читати. Але лише один з мільйона розуміє це. А для невтаємничених, навіть для Білого Мудреця, це незбагненно, і для них залишається символ кажана — посланця. Невже ти вічно пояснюватимеш природне чарівництвом, Макумазане?