Я дивився на нього і дивувався — і було чому: переді мною стояла така красива людина, якої я ще в житті не бачив. Він був високий — шести футів з гаком — і чудово збудований. Широкі груди, округлі лінії тіла, руки і ноги — він міг змагатися із грецькою статуєю.
Дещо сумне обличчя, майже біле, з великими темними очима, було досконало виточене, і щось мало те, що свідчило про благородну і стародавню кров. Здавалося, він з’явився немов з минулих століть. Він міг би бути жителем загиблої Атлантиди або загорілим на сонці стародавнім греком; каштанове волосся великими кільцями спадало на плечі, але на підборідді і над зігнутими тонкими губами рослинності не було. Можливо, він був поголений. Словом, це був прекрасний зразок виду Homo sapiens, що відрізнявся від усіх, кого я будь-коли бачив.
Одяг його був також незвичайний, хоча весь обшарпаний. Убрання могло б бути викраденим з тіла єгипетського фараона. Стан його обвивало полотно, краї якого були вишиті бляклим пурпуром, а на голові висілася якась споруда з полотна у вигляді перекинутої і загостреної нижньої половини сифона для зельтерської води. До колін спускався вузький, донизу розширений шкіряний фартух, теж вишитий; сандалі із того самого матеріалу довершували костюм. Здивовано дивився я на нього, не знаючи, чи належить він до якого-небудь невідомого мені народу, або це нове, створене карликом, видіння. А в Ханса очі на лоба полізли, і він запитав пошепки:
— Це людина, баасе, чи дух?
На шиї у незнайомця було просте золоте намисто, і він був оперезаний мечем з хрещатою рукояттю слонової кістки у червоних піхвах.
Якийсь час ця чудова людина стояла перед нами, склавши руки і покірно схиливши голову, хоча схилитися було б варто мені, беручи до уваги фізичний контраст між нами. Мабуть, він вважав непристойним самому почати розмову, а тим часом Зікалі сидів похмуро, підібгавши під себе ноги, і не приходив мені на допомогу. Нарешті, я встав зі свого місця і простягнув руку. Після хвилинного вагання прекрасний незнайомець узяв її, але не потиснув, а шанобливо торкнувся моїх пальців губами, немов він був французький придворний, а я — вродлива пані. Я ще раз вклонився якомога витонченіше, сунув руку до кишені і сказав англійською:
— How do you do11.
— О, Макумазане, — сказав він, — прийди, заклинаю тебе, і врятуй Сабілу Прекрасну.
— Чому вас так цікавить ця пані? — запитав я.
— Пане, вона любить мене не як брата, і я її люблю. Сабіла, велика володарка моєї землі і моя троюрідна сестра, заручена зі мною. Але, якщо бог не буде переможений, моя наречна, яка найпрекрасніша з наших дів, буде віддана богу.
Він схилив голову в непідробленому хвилюванні, і сльози наповнили його очі.
— Слухайте, пане, — продовжував він, — живе в нашій країні стародавнє пророцтво, що бог наш, у чиїй потворній оболонці ховається дух давно вбитого вождя, може бути переможений тільки людиною іншої раси, що бачить уночі, чоловіком великої доблесті. Через наші сновидіння звернувся я до, Володаря Духів, на ім’я Зікалі, бо я був у відчаї. Від нього дізнався я що є на півдні така людина, про яку говорить пророцтво, і що ім’я його Нічний Вартовий. Тоді я знехтував прокляттям, залишив свою батьківщину і подався тебе шукати — і ось я знайшов тебе.
— Так, — відповів я, — ви знайшли такого чоловіка, але він не відважний герой, а простий торговець і мисливець на диких звірів. І я вам говорю, містере Іссикоре, що не хочу вплутуватися у справи вашого племені, ваших богів і жерців або вступати в поєдинок з якоюсь великою мавпою, якщо вона існує, заради жмені блискучих камінчиків або жмутка листя, потрібного цьому знахарю. Шукайте краще іншу білу людину з котячими очима і сильнішу та хоробрішу.
— Як можу я шукати іншого, коли ти — цей обраний, о, Макумазане! Якщо ти не підеш, я повернуся і помру разом із Сабілою, і все буде скінчено.
Він замовк і за хвилину заговорив знову:
— Владико, я не можу багато тобі запропонувати, але благородний дар сам таїть у собі нагороду, і спомин про нього живить серце в житті і смерті. Я звертаюся до тебе, тому що ти благородний, зроби це не заради нагороди, а заради доблесті твоєї.
— Чому ти сам не приніс Зікалі його проклятого листя? — запитав я в шаленстві.