— Владико, я не можу ввійти до саду Хоу-Хоу, де росте Дерево Видінь, і я не знав, що Володар Духів потребує листя його. Владико, зроби, як велить твоє відважне серце, слава про яке проникла в далекі краї!
Зізнаюся, друзі мої, це мені лестило. Тоді мені не спало на думку, що цей привабливий син Хама, якого уявляв переодягнутим казковим принцом, здатним читати в серцях, просто повторював урок, викладений йому карликом, який теж умів читати в серцях.
До того ж пропонована авантюра вабила мене, як магніт, своєю незвичайністю. Як буду в старості, подумав я, озиратися на минуле з усвідомленням, що я упустив такий блискучий шанс і зійду в могилу, так і не дізнавшись, чи існує Хоу-Хоу, гроза чарівних Андромед і Сабіл, об’єднуючий у своєму огидному вигляді якості бога-фетиша, привида, демона і супергорилу?
Чи мав право я заривати в землю два свої скромні таланти — шукача пригод і влучного стрільця? Звичайно, ні. Як інакше зумів би я дивитися в обличчя моєї совісті? Але, з іншого боку, стільки було заперечень, про які не варто переповідати. Врешті-решт, не в змозі у чомусь визначитися, я вирішив покластися на долю. Так, я вирішив вдатися до ворожіння, використавши Ханса замість пробної монети.
— Хансе, — сказав я голландською (окрім нас двох, ніхто не розумів цієї мови), — ми вирушимо до країни цієї людини чи залишимось тут? Ти все чув; говори, і я скорюся твоєму вироку. Розумієш?
— Так, баасе, — Сказав Ханс, бгаючи капелюха. — Розумію. Баас, за звичаєм, потрапивши до ями, шукає допомоги у Ханса, який виховував його з дитячих років і якому він зобов’язаний майже всіма своїми знаннями; у Ханса, на якого батько бааса, преподобний проповідник, любив спиратися, як на палицю, тобто після того, як зробив з нього доброго християнина. Але справа ця серйозна, і, перш ніж винести свою ухвалу, я маю поставити кілька запитань.
Він крутнувся дзиґою і, звернувшись до терпляче чекаючого Іссикора, своєю жалюгідною арабською вичавив із себе:
— Довгий баасе — Горбатий Носе, скажи, чи знаєш ти зворотну дорогу до своєї країни, і якщо так, то до якого місця туди можна проїхати волами?
— Дорогу я знаю, — відповів Іссикор, — а на волах можна їхати до першого гірського проходу. Дичини і води буде вдосталь усю дорогу, окрім пустелі, про яку я згадував. Вся подорож триватиме три місяці — хоча один я впорався б за два.
— Добре, а якщо мій баас Макумазан прийде у вашу країну, як він буде прийнятий?
— Більшістю народу доброзичливо, а жерцями Хоу-Хоу — вороже, якщо вони дізнаються, що з’явився він убити їхнього бога. І, звичайно, він має приготуватися до війни з Волохатим Народом, що живе в лісах. Втім, пророцтво говорить, що Білий Вождь їх переможе.
— А їжі достатньо у вашій країні? Чи є у вас тютюн і для пиття що-небудь поцікавіше води, довгий баасе?
— Усіх благ у нас удосталь, о, раднику Білого Вождя, і всі вони будуть надані йому й тобі.
— Втім, — багатозначно додав він, — хто має справу із жерцями, тому краще пити просту воду, щоб не застали його уві сні.
— Є там у вас рушниці? — запитав Ханс, указуючи на мою гвинтівку.
— Ні, наша зброя — мечі і списи, а Волохатий Народ володіє лише луком і стрілами.
Ханс зітхнув, немов йому набрид цей допит, і втупився у небо, де ширяло кілька яструбів.
— Баасе, — сказав він, скільки там яструбів: сім чи вісім? Я не рахував, але думаю, що сім.
— Ні, Хансе, вісім; один вище за всіх залетів за хмару.
— Ви впевнені, що вісім, баасе?
— Упевнений, — відповів я сердито. — Чому ти питаєш такі дурниці — не можеш полічити сам?
Ханс знову зітхнув і сказав:
— У такому разі, ми їдемо з цим прекрасним горбоносим баасом до країни Хоу-Хоу. Вирішено.
— Що за чортівня, Хансе? До чого ж тут кількість яструбів?
— Дуже навіть до чого, баасе. Вага вибору тиснула на мене, і я підвів очі до неба, підносячи молитву до вашого преподобного батька, і ось побачив яструбів. Це ваш преподобний батько послав мені відповідь: “Якщо парне число яструбів, Хансе, тоді вирушай; якщо непарне — залишайся. Але ти, Хансе, сам не рахуй яструбів, а хай їх перелічить мій син, баас Аллан, щоб він не лаяв тебе згодом, стверджуючи, що ти помилився при лічбі”. А зараз, баасе, з мене досить, я краще піду займуся волами.
Від обурення я онімів. Від своїх побоювань я вдався до ворожіння, зваливши на Ханса вибір, а цей шахрай, у свою чергу, загадав на чіт і непарне число, та ще й мене ж примусив підраховувати! Я так розсердився, що підняв загрозливо ногу до копняка, але Ханс вчасно відскочив і не з’являвся мені на очі до самого мого повернення на стоянку.