— Як?
— У смерті, пане. У нас у країні є швидкодіючі отрути; я заховала отруту у волоссі, — врочисто додала вона.
— Розумію, чудово, але, панно Сабіло, оскільки ти вже зробила мені честь і покликала мене на допомогу, я дозволю собі дати тобі пораду: не вдавайся до отрути, поки не переконаєшся остаточно, що надії немає. Поки ми дихаємо, вона ще живе; часто, коли нам здається, що все загинуло, є несподіваний порятунок; але мертві не оживають, панно Сабіло.
— Слухаюся і скоряюся, — відповіла вона, ридаючи. — Все ж таки непробудний сон краще, ніж Деча або Хоу-Хоу.
— А життя краще за все разом узяте, — заперечив я, — а особливо життя в коханні.
Потім я попрощався і пішов до своєї спальні в супроводі Ханса, який став теж кланятися, як мавпа на ярмарку, збираючи монетки. У дверях я озирнувся: нещасні закохані обіймалися, поза сумнівом, думаючи, що вже їх ніхто не бачить, Сабіла схилила голову на плече нареченого; за судомними здриганнями її плечей я бачив, що вона ридає, тоді як він намагався її втішити стародавнім способом, який не потребує слів. Сподіваймося, її він міг порадувати більше, ніж мене.
Мені він здавався в той момент чудовим, але безпорадним представником звироднілої раси.
Коли ми, нарешті, замкнулися в нашій кімнаті, я пригостив Ханса тютюном і вказав йому місце на підлозі по той бік світильника, і він слухняно сів, підібгавши ноги, неначе жаба.
— А зараз, Хансе, скажи мені всю правду про цю справу: як нам допомогти прекрасній панні і старому вождю, її батькові? — сказав я.
Ханс подивився в стелю, де був отвір, який заміняв вікно, подивився на стіни і потім сплюнув на підлогу, за що отримав від мене належну догану.
— Баасе, — сказав він нарешті, — я думаю, нам найкраще набити кишені блискучими камінчиками і вшитися з цієї країни дурнів і дияволів. Я впевнений, що красуні буде краще за жерцем Дечею або навіть за самим Хоу-Хоу, ніж за Іссикором, який став тепер просто боягузом і дерев’яним бовваном, розфарбованим під людину.
— Можливо, Хансе, але у жінок дивні смаки, і Сабілі подобається цей дерев’яний бовван; врешті-решт, він сміливий у всьому, поки справа не дійде привидів і духів. Інакше він не поїхав би заради неї через пустелю. Але є й інші причини. Як ми з’явимося на очі Відкривачу Доріг без його листя? Ні, Хансе, треба довести гру до кінця.
— Так, баасе, я так і думав, що баас за своєю дурістю це скаже. Якби я був сам, я вже давно сидів би в човні і плив униз за течією. Проте баас вирішив, що треба врятувати красуню і віддати її в дружини Дерев’янці. Тому я можу спати, а завтра або післязавтра баас може рятувати панну. Не до душі мені тутешнє пиво, баасе, — дуже солодке; та й клімат тут поганий і дуже сирий. Мені здається, баасе, знову збирається на дощ.
За відсутністю під рукою чогось іншого я кинув Хансу в голову свою табакерку. Він вправно спіймав її на льоту і з розсіяним виглядом запхав собі до кишені.
— Якщо баасу справді хочеться знати, що я думаю, — сказав він, позіхаючи, — так, здається, знахар Деча прагне дістати красуню для самого себе і хоче одноосібно управляти цим дурним народом. А Хоу-Хоу, можливо, просто один із цих Волохатих, які прийшли сюди з початку світу. Найкраще, баасе, завтра вранці узяти човна і вирушити на острів: там ми самі розвідаємо всю правду. Можливо, Дерев’яний зі своїми людьми доставить нас туди. А зараз, якщо баас не заперечуватиме, я ляжу спати. Приготуйте револьвери, баасе, на випадок, якщо Волохаті надумають відвідати нас — поговорити про вбиту красуню.
Він подався у свій куток, загорнувся в хутряну ковдру і негайно захропів, але я чудово знав, що одне око в нього завжди розплющене. Хто б не підкрався, Ханс почує. Він спить, як пес, що стереже господаря.
Наступного ранку, чудово виспавшись за ніч, я вийшов у сад і почав оглядати квіткові клумби. Багато квітів я зовсім не знав. Небо вкривали важкі низькі хмари. Раптом відчинилися ворота У високій садовій огорожі, і з’явився Іссикор, утомлений і засмучений. Мені спало на думку, що він допізна сидів із Сабілою. Їм хотілося, мабуть, удосталь надивитися одне на одного перед близькою розлукою. Проте я відразу перейшов до справи.
— Іссикоре, — сказав я, — можеш ти зараз же після сніданку приготувати човна, щоб відвезти мене з Хансом на острів на озері?
— На острів на озері, пане? — вигукнув він з подивом. — Він же священний!
— Припускаю; але я теж священна персона, так що, коли я дістануся на острів, він стане вдвічі священним.
Іссикор висував усілякі заперечення і, нарешті на підкріплення своїх доказів викликав Веллу з його сивочолими старійшинами. До наради приєдналися Ханс і Сабіла. Вдень вона мала ще прекрасніший вигляд, ніж напередодні при світлі лампад.