Выбрать главу

Той, хто вірить у природу, відповідно прагне жити з нею в гармонії. Для цього потрібно відкритися назустріч природі, чути, якого ставлення до себе вона потребує. Перша і найнагальніша звістка, яку більшість сприймає від матері-природи, каже, що людина має турбуватися про здоров’я, тілесне благополуччя, фізичні можливості.

Манфред Люц, теолог, лікар, автор книжок і директор лікарні Алексіанер для психічно хворих у Кельні, дивиться з іронією на маніакальне прагнення людей, що опікуються своїм здоров’ям, зберігати фізичне благополуччя за будь-яких обставин: «Для багатьох сьогодні здоров’я становить найвище благо, і навіть деякі слабодухі християни вважають, що завдяки слідуванню цьому тренду можна наблизитися до Бога. Панівна релігія здоров’я вшановує своїх жерців на міських марафонах. Студії фітнесу – ось її каплиці, а захоплення різними дієтами – її покаянні вправи». Люц виразно описує, яке насильство чинять над собою ті, хто відчайдушно женеться за здоров’ям.

ВООЗ якось визначила, що здоров’я – це повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя. Фактично, згідно з цим нині переглянутим визначенням, нікого не можна назвати здоровим. Я радше ладен погодитися з Ніцше, який якось сказав, що здоров’я – це та міра хвороби, яка ще дозволяє мені займатися моїми основними справами. Сьогодні, однак, панує геть утопічне поняття здоров’я, що має на увазі постійне благополуччя. Широко обговорювана хвиля вигоряння пов’язана з тим, що, на думку більшості, ви завжди маєте бути врівноважені, перебувати в гарному гуморі, завжди добре спати й користуватися великим попитом. І оскільки ніхто відкрито не говорить про такі речі, кожен вважає, що він, мабуть, єдиний, у кого це не працює.

Давні греки раз на чотири роки влаштовували свято здорового, сильного тіла у вигляді священних ігор на стадіоні в Олімпії на північному заході Пелопоннеського півострова. Спортивні змагання обставлялися храмовими ритуалами на честь батька богів Зевса. Але це служило (що розумів кожний грек) лише прикрасою, рамкою для справжнього свята – свята людського тіла, наділеного гарною від природи будовою. Навіть на сучасних Олімпійських іграх можна почути патетичні слова про єднання народів, про мир між націями, який має панувати під час Ігор, майорять прапори, співають гімни, відбувається урочиста церемонія запалювання олімпійського вогню. Але й сьогодні, як і колись, ідеться про вшанування тих, хто від природи наділений привілеєм і розкриває свій талант зав­дяки невтомним тренуванням.

Слабким, хворим, скаліченим немає місця у цій картині світу. Справді, давні римляни у цьому відношенні були вражаюче послідовними у своїй жорстокості: коли дружина господаря дому народжувала на світ дитину, батько насамперед намагався зрозуміти, чи є дитина здоровою та сильною. Пересвідчившись, що це так, він піднімав народжене немовля вгору, щоб продемонструвати його присутнім і символічно місту Риму, і дитина вважалася прий­нятою як член сім’ї. Проте якщо батько залишав дитину лежати, раби виривали її у матері, виносили з дому і викидали буквально як сміття. Її навіть не ховали.

Нині панує одностайна думка, що такі дії є святотатством. Але ще зовсім недавно, у 1924 році, лікар і соціальний реформатор Юліус Тандлер писав: «Зрештою, які витрати мають нести держави через позбавлені будь-якої цінності життя, легко зрозуміти, наприклад, з того факту, що 30 тисяч повних ідіотів коштують німецькій державі два мільярди марок. Знання таких цифр надає проблемі знищення позбавлених цінності життів актуальності й значущості. Звичайно, існують етичні, гуманістичні, або хибні гуманістичні, аргументи проти такого підходу, але, врешті-решт, ідея, згідно з якою позбавленим цінності життям треба жертвувати задля підтримання того, що варте життя, все більше й більше проникає в свідомість народу». Тож Тандлер не надто й далеко відійшов від дії голови сім’ї часів римської Античності.

На жаль, віра в природу не допомагає відповісти на запитання, коли варто стати на захист іще безпомічної людської істоти, яка ще не стоїть на ногах, щойно народженої, ба навіть іще не народженої. Відколи істота стає людиною? З моменту, коли чоловіча сперма проникає в яйцеклітину жінки? З третього місяця вагітності? З моменту одушевлення, який, згідно з Томою Аквінським, відбувається у хлопчиків на 40-й, у дівчат на 90-й день після зачаття? Після початку пологів? Після перерізування пуповини? Немає ніяких переконливих доказів, які б дозволили чітко відповісти на це запитання з огляду на природне право. Ніхто не може вивести з віри в природу, як заперечити Пітерові Зингеру, який виступає за вбивство – звісно, вільне від болю – інваліда, настільки обділеного природою, що життя для нього в очах інших є тягарем, а для широкого загалу – надміру великим тягарем.