Бруно зрозумів, що спростування цього заперечення коперниканського світоустрою може полягати лише в тому, щоб розбити небесний глобус: він просто не існує. Насправді, стверджує Бруно, зірки є настільки віддаленими від нас у глибинах невимірно великого Всесвіту, що ми не можемо бачити їхнє коливання упродовж річного циклу. Наскільки Бруно був тут правий, підтвердилося вже через значний час після його смерті. Лише створення великих астрономічних телескопів дозволило кенігсберзькому астрономові Фрідріху Вільгельму Бесселю врешті виміряти коливання нерухомих зірок упродовж року. Діапазон коливань, зареєстрований Бесселем, становить лише одну тисячну діаметра повного місяця. Відкриття Бесселя був приголомшливим. 19 жовтня 1838 року він написав своєму берлінському колезі Ольберсу, що виміряна ним відстань від зірки 61 Лебедя в сузір’ї Лебедя становить майже сто трильйонів кілометрів, «яку світло проходить за 10,3 року». Щоб пройти відстань від Сонця до Землі, світло потребує лише 8 хвилин, а від Місяця світ доходить до Земля лише за півтори секунди. Це просте повідомлення Бесселя остаточно зруйнувало кришталеву сферу Всесвіту, на якій мали розташовуватися фіксовані зірки. І воно розкрило небо у неосяжні простори.
При цьому йдеться про 61 Лебедя, про одну з тих небагатьох зірок, що спостерігаються неподалік від нашої Сонячної системи. Більшість зірок Чумацького шляху розташована в багато тисяч разів далі. Але й сам Чумацький шлях є лише однією з незліченних «спіральних туманностей», зоряних систем, що містять мільярди зірок, серед яких наше Сонце – лише один екземпляр доволі середньої яскравості. Поруч із Чумацьким шляхом розташована туманність Андромеди, спіральна галактика приблизно такого ж розміру, що й сам Чумацький шлях. У ясні ночі з темного місця цю спіральну туманність можна побачити у сузір’ї Андромеди неозброєним оком. За часів Бруно астрономи й гадки не мали, з якої неймовірної далечини доходить це світло до їхніх очей. Туманність Андромеди настільки далека, що її світло потребує два мільйони років, щоб досягти наших очей. Порівняно з цим відстань від Землі до 61 Лебедя практично мізерна…
Хоча Бруно не мав уявлення про справжні співвідношення розмірів у космосі, однак він був переконаний у тому, що світовий простір безконечно великий, що він існує споконвіку й ніколи не зникне, що він містить нескінченну кількість сонць, з яких ми сприймаємо лише наше власне Сонце, що утримує біля себе Землю, зігріває її і дає життя, тоді як усі решта настільки від нас віддалені, що ми бачимо їх лише у безхмарні ночі як слабко мерехтливі зірки. Але не тільки на Землі в нашій Сонячній системі – скрізь у безконечно багатьох місцях Всесвіту панує життя. Світ як ціле сповнений життя. Оскільки Універсум є безмежно великим, для Бога не лишається місця поза ним. Власне, немає ніякого «поза ним». Оскільки ж Універсум існує вічно, то для Бога не лишається ніякого «перед» – перед тим, як він його створив, – і ніякого «після» – після того, які він його знищить. Тож, за Бруно, Бог не може бути поза простором і часом. Бог, як і життя, вплетений у Все. Будь-яке місце, будь-яка мить пронизані ним. Ніякого іншого Бога, окрім матінки-природи немає. Природа і Бог єдині.
Але в чому ж полягає сутність природи, яка, за Бруно, охоплює безмежний простір і вічність? У що вірить той, хто наполягає на тому, що вірить у природу? Досі йшлося лише про явища, які створені природою і дані нашим чуттям. Досі прихований за цими явищами порядок позначався лише натяками, лише, так би мовити, через подив. Проте дослідницький дух людини від подиву переходить до пізнання, від гадки – до ясності. Чому природа так «упорядкована за мірою, числом і вагою», як про це сказано у Книзі Мудрості?
Уже Демокрит і Левкіпп дали на ці запитання відому тверезу відповідь: існують лише атоми і пустота. З них і не з чого іншого складається природа. Ці прозаїчні слова на довгий час були витіснені поетичним образом божественного творця світу, але на початку ХІХ століття вони знову проторували собі дорогу. Привід для цього, не маючи такого наміру, дав сер Ісаак Ньютон, найвизначніший дослідник природи свого часу і засновник теоретичної фізики.