До Ньютона майже всі були переконані, що рухомі зірки на небі – Сонце, Місяць і видимі неозброєним оком планети Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн – посуваються божими янголами через удари їхніх крил по небесному склепінню. Ця прекрасна, поетична картина зникла, після того як у 1666 році на голову молодого Ньютона впало яблуко: сила, з якою прискорюються зірки, вчить Ньютон, походить від прозаїчного математичного закону, в якому вплив мають лише маси небесних тіл і відстань між ними. Цей закон чинний для всіх тіл – для яблука так само, як і для планет. Навіть поява комет, що колись сприймалась як знамення Бога і передвістя нової епохи, за Ньютоном, пов’язана з цією формулою, що позбавляє її німба.
При цьому треба особливо зазначити, що Ньютон був глибоко релігійною людиною. Він був таємним прихильником вчення давньоримського теолога Арія, згідно з яким Ісус був подібним Богу, але сам не був Богом. Ньютон таїв від сучасників свої переконання, адже вони суперечили офіційному вченню церкви про Трійцю, про Єдиного Бога в Трьох Особах. Ньютон побоювався втратити свій дворянський титул і високі державні посади, якщо його віра в єдиного й неподільного Бога як Отця й Творця світу стане відомою. Він навіть був упевнений, що в космосі можна помітити дію Творця: так, він установив, що проти п’яти обертів Юпітера навколо Сонця Сатурн здійснює два. Знову і знову обидві планети зближуються одна з одною в одному й тому самому місці неба. Юпітер і Сатурн – дві планети з величезною масою, і, за Ньютоновим законом всесвітнього тяжіння, у цьому місці неба наявний вплив на інші планети, віддалені від Сонця. Сонячній системі загрожує руйнація. Аби запобігти цьому, вважав Ньютон, Творець час від часу особисто втручається в її життя. Він, так би мовити, власноруч рятує хистку рівновагу планетних орбіт.
Наполеону Бонапарту, якого надзвичайно цікавила математика й природничі науки, була відома віра Ньютона в періодичне втручання Бога у рух небесних тіл. Тим більше він був вражений, коли на лекції математика й астронома П’єра-Сімона Лапласа дізнався, що співвідношення періодів обертання Юпітера і Сатурна становить (приблизно) п’ять до двох. Тому насправді місце, де дві гігантські планети зближаються, з часом зміщується в небі. Тому небезпеки тяжіння з одного певного місця немає. «Де ж тоді у вашій системі перебуває Творець?» – запитав Наполеон Лапласа, впевненого у своєму математичному генії. «Сір, я не маю більше потреби в цій гіпотезі», – з гордістю відповів той.
Як колись Левкіпп і Демокрит, Лаплас також тепер тримався думки, що в основі всього, що відбувається в природі, від руху зірок, які ми спостерігаємо за допомогою телескопів, до руху найменших тіл, які можна побачити лише у мікроскоп, навіть живих, лежить закон всесвітнього тяжіння Ньютона, якому підпорядковані всі атоми. Якби Лапласа запитали, що таке природа, він би відповів: природа складається з тривимірного простору, що становить собою сцену космічної п’єси. Природа складається з одновимірного часу, який уможливлює хід цієї п’єси. І природа складається з величезного числа атомів, акторів цієї п’єси. А режисура цієї п’єси підпорядкована законові Ньютона: він описує те, з якою силою кожен атом притягується до кожного іншого і через це прискорює рух у його напрямку. Якщо в певний момент часу зафіксувати, де перебувають атоми у просторі і з якою швидкістю вони рухаються, то закон Ньютона дозволяє розрахувати розташування атомів у будь-який час. Це, за Лапласом, є все, що може запропонувати природа. До цього зводяться геть усі явища, які ми сприймаємо нашими чуттями.
Матеріалістична картина світу Лапласа, згідно з яким природа складається тільки з простору, часу, матерії і математичних законів механіки, у подальшому була доповнена й скоригована. Доповнена тим, що дослідникам природи вдалося все ж таки узгодити з цією картиною світу ті явища, які їй суперечили. А скоригована вона була тим, що дослідникам природи вдалося звести як матерію, так і час та простір до математики. У подальшому ми у загальних рисах це викладемо.
Закон всесвітнього тяжіння Ньютона описує гравітацію. Кулон, Ампер, Ом, Гаусс, Вебер, Орстед, Фарадей та інші додали до неї електрику. Врешті Джеймс Клерк Максвелл у 1865 році показав, що всі електричні, всі магнетичні та всі оптичні природні процеси можна звести до чотирьох математичних рівнянь, що нині разом із рівняннями Ньютона описують усю повноту явищ неживого світу.