Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, автори «Комуністичного маніфесту», ідуть далі Гегеля. На відміну від нього вони вважають, що історія націлена не на властиве капіталізму вільне громадянство, а на безкласове суспільство: «Історія всіх суспільств, що існували раніше, була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, барон і кріпосний, майстер і підмайстер, одне слово, гнобитель і пригноблений перебували у вічному антагонізмі один з одним, вели безперервну, то приховану, то явну боротьбу, що завжди закінчувалася революційним перевлаштуванням суспільної будови або загальною загибеллю ворогуючих класів», – пише Маркс. І він має намір поставити Гегеля з голови на ноги: «Філософи лише по-різному пояснювали світ, справа полягає в тому, щоб його змінити». І змінити з проголошеною в «Комуністичному маніфесті» метою: «На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх».
Ніщо не зможе – у цьому Маркс і Енгельс були впевнені – зупинити історію на цьому шляху аж до її завершення. Всі палкі прихильники цієї віри, хоч як вони були розділені між собою, чи то блискучі теоретики й прибічники еволюційного соціалізму, як Карл Каутський або Едуард Бернштейн, чи то політичні агітатори й лідери кривавих революцій, як Володимир Ленін і Лев Троцький, усвідомлювали себе як рушійну силу поступального руху колеса історії і вбачали в цьому найглибший сенс свого життя. Страждання й уподобання індивіда порівняно з цим нічого не важать – і той, хто намагається опиратися колесу історії, буде ним розчавлений.
У блискучій екранізації чудового роману «Шпигун, який прийшов з холоду» Джона Ле Карре, шпигун Алек Лімас, якого гіркий досвід зробив закінченим циніком, запитує свою юну самовіддану подругу в першу чуттєву ніч, яку вони провели разом (у фільмі їхні постаті влучно відтворені Ричардом Бертоном і Клер Блум), про її віру.
«– Ти неправильно мене зрозумів, – відповіла вона, – зовсім неправильно.
– То у що ти віриш?
– В історію.
Він дивився на неї якусь мить геть здивований, а потім розсміявся.
– О Ліз… о ні… Невже ти чортова комуністка?
Вона кивнула, почервонівши, як маленька дівчинка, тому що його сміх її розсердив і водночас приніс полегшення, оскільки вона зрозуміла, що його це не турбує».
В екранізації Лімас розповідає їй про випадок на автостраді, якою він гнав із запаморочливою швидкістю.
«Раптом лише десь з п’ятнадцять метрів переді мною з колони на смугу обгону почав виїжджати невеличкий автомобіль. Я загальмував, включив на повну фари і просигналив. З божою поміччю я проскочив повз нього за якусь мить. Обганяючи, я помітив чотирьох дітей, які весело дивилися назад, і тупувате обличчя їхнього наляканого батька. Лаючись, я рушив далі. Раптом у мене почали тремтіти руки, як у лихоманці, обличчя палало, а серце шалено стукало. Я заїхав на стоянку, виліз із машини і, важко дихаючи, дивився на потік вантажівок, що проносилися повз мене. В уяві я бачив маленьке авто, затиснуте між велетнями, що його стискали і стискали, поки нічого не залишилося, крім дикого завивання автомобільних гудків і синіх спалахів поліцейських ліхтарів, і тіл дітей, вщент розбитих так само, як тіла біженців, убитих на дорозі через дюни».
Комунізм, капіталізм... Зі свого багатого досвіду Лімас знає, що ідеології історії – анонімні монстри, яких можна порівняти з гігантами автостради, між якими долі окремих людей стають подібними хистким авто. Вірити в історію означає відмовитися від себе заради безжальної ідеї, що зазвичай бере до уваги не індивіда і його долю, а лише сукупність багатьох і їхнє імовірне призначення.
Наскільки жорстоко поводиться закон історії з окремою людиною, наївна подруга Алека Лімаса, що вірить в історію, дізнається, коли потрапляє між жорнова таємних служб, темних жерців історії. Разом із Лімасом вона намагається втекти зі Східного Берліна 1960-х років, але все влаштовано так, що під час спроби перелізти через стіну вона гине від пуль поліцейських, тоді як для Лімаса шлях на Захід відчинений. Цинік Ганс-Дітер Мундт, подвійний агент, що в комуністичній Німеччині гарно служить обом сторонам, домовився про це зі східнонімецькою владою.