Але тоді, коли будинок був прикрашений барельєфом, ще була поширеною ідея, що людина може бути «благородною». Щоправда, кожна людина незалежно від походження. І автори цього гасла визнають «благородною» лише ту людину, що працює задля кращого майбутнього. Ось у чому, зрештою, полягає віра в майбутнє. Лише приватно віддаватися благородним настроям, «працювати» над собою – цього замало. Потрібно виявити себе у суспільній праці. У такому розумінні праця є не просто особистим внеском до суспільного добробуту, не просто рядок у сумі ВВП, а натомість радше доказ того, що для взірцевої особистості неодмінним є відчуття себе зобов’язаною формувати майбутнє.
Цікаво, що саме в той час, коли на будинку біля «Нашмаркта» був розміщений барельєф, з’явилися слова «найманий працівник» (Arbeitnehmer; досл. «отримувач роботи») і «роботодавець» (Arbeitgeber). Цікаво тому, що їх слід було б розуміти у сенсі, протилежному до того, що зазвичай мається на увазі. Роботодавець – це у буквальному сенсі той, хто віддає свою працю для нашого блага, а найманий працівник, тобто той, хто отримує роботу, у буквальному сенсі – це той, хто здобуває вигоду із наданої в його розпорядження праці, оскільки вона приносить йому зиск. Проте у звичному слововжитку все навпаки. Лозунг на будинку біля «Нашмаркта» навіть у час його обнародування навряд чи зрозуміли у тому сенсі, який воліли в нього вкласти його автори.
Сьогодні його до того ж майже ніхто і не читає. А якщо й читає, то, мабуть, відчуває певне спантеличення. Годі казати, що слово «аристократія» тепер нікого не хвилює, до того ж і «благородство» зовсім втратило своє значення. Раніше воно асоціювалося з чимось міцним, вічним, непорушним, воно викликало побожне смирення, у благородство вірили майже як у Бога. Сьогодні ж навряд чи хтось говорить про «благородне» поза ювелірною крамницею. З працею ж його геть ніхто не пов’язує. Думка про те, що праця надає блиску особистості, що її виконує, стало чимось настільки далеким, як бароко. Виконану роботу доставляють і оплачують, basta[10]. Вона стала просто товаром на анонімному ринку. Про те, що вона є умовою віри в майбутнє, оскільки людина через працю може самовизначатись і формувати своє життя, сьогодні всі забули.
Насамкінець варто додати як примітку: гасло «аристократія праці» було гучно проголошено людиною, що сама, як ніхто інший, ухилялася від праці, – Адольфом Гітлером. Його ім’я також містилося на барельєфі до 1945 року, а відтак було стерте, утім, слова лишилися. Насправді Гітлер украв ці слова в Альфреда Круппа. Якщо це висловлювання має означати, що людина народжується в праці – для Гітлера: в «національній спільноті», – це було б перебільшеним уславленням праці, поєднаним із запереченням індивідуальності. Таке тлумачення Гітлерові з його похмурим поглядом на своїх «співвітчизників» певно не було чужим.
Але ці слова можна прочитати й інакше: бути опорою у вірі в майбутнє на всіх етапах життя людини, ось у цьому справжня цінність праці для особистості. Згадаймо знамениті слова біблійного псалма: «Днів наших – сімдесят років, а якщо є сила, то вісімдесят років, і найкраще в них забирає праця й смуток». А наприкінці цього псалма всі, хто вірять у майбутнє і можливість його формувати, можуть прочитати радісний заклик: «…тоді ми веселитися й радіти будемо по всі дні наші».
За доби перших розвинених культур і Античності праця була роком, що переважно визначав усе життя людини. Землероб Єгипту, житниці стародавнього світу, не знав нічого іншого, крім роботи. При цьому він не володів ані клаптиком землі. Все на землі було власністю богів і богорівного фараона. Селянин отримував землю від землемірів в оренду лише на час після розливу Нілу.
Перевага полягала в тому, що єгипетська земля, зрошувана Нілом, сама собою приносила багаті врожаї. Давній історик Геродот, один із перших туристів – відвідувачів Єгипту, повідомляє, що селянам «не потрібно було важко працювати – ні орати, ні мотижити, ні виконувати якусь іншу роботу, якою мордують себе працівники на посівних полях. Радше коли ріка сама приходить до них і напоює поля, а потім відступає, то кожен засіває своє поле і просто заганяє на нього свиней. І після того як свині затопчуть зерно в землю, йому залишається тільки дочекатися врожаю, обмолоти зерно зі своїми свинями і засипати його в комори».