На думку отця Ранера та кардинала Кьоніга, наприклад, буддійська монахиня після богоугодного життя потрапить на небо, а не до пекла, тому що вона – хоча й не офіційно, але ж потай – була християнкою, прийнятою в лоно Римської церкви. Протягом життя вона й гадки про це не мала і навіть взагалі не хотіла б нею бути. Одначе для того, аби зберегти значущість догми й усе ж таки врятувати буддистку від пекельного вогню, лишається тільки, за Карлом Ранером, єдиний вихід – зарахувати її до лав анонімних християн.
Цю дивну логіку варто пам’ятати, коли бачиш, як папа дружньо й ввічливо вітає й обіймає головного рабина під час відвідування синагоги в Римі або високих представників різноманітних релігійних спільнот в Ассізі: вочевидь папство плекає щире бажання, щоб усі вони були врятовані від пекельного полум’я. Перед лицем догми «Extra ecclesiam nulla salus», яку папство має захищати як непорушну основу віри, главі католицької церкви лишається в цій дилемі єдиний вихід: потай, у своєму серці, об’єднати тих, хто – як вони кажуть – не вірить у Христа і його церкву, як анонімних християн. Зрозуміло, ввічливість і люб’язність не дозволяють прямо звернутися до цього рятівного круга, який виручає його в цій складній ситуації. Адже він знає, що ті, кого він обіймає з поважних і зрозумілих причин, опиратимуться такому присвоєнню.
Карл Ранер навіть заходить так далеко, що всерйоз ставить питання, чи є позаземні розумні істоти, як-от мешканці астероїда В612 – де живе, як відомо, Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері, – анонімними християнами, якщо вони живуть богоугодним життям. Уже св. Тома Аквінський цікавився подібною проблемою. Що відбувається з людьми, що живуть на ще не відкритих континентах, до яких досі не дістався жоден місіонер, які мають померти, так нічого і не дізнавшись про Церкву і її вчителів. Вони перебувають «extra ecclesiam», поза Церквою, і тому (пізніше прийнята догма висловила офіційно те, що Тома вважав істинним) приречені на пекельне полум’я. Вихід, який знайшов св. Тома, звучить справді чарівно прекрасно: у момент смерті такої людини до неї спускається янгол Божий і розповідає про Церкву і милість, що виходить від неї, що відтепер дарована також їй. Адже Спаситель, що помер на хресті, зробив дещо подібне, згідно зі сказаним у Символі віри «descendit ad inferos», «зійшов у царство смерті», аби вивести в царство Боже тих, хто помер раніше за нього і сподівається на спасіння, перебуваючи у царстві смерті.
Апостольська Римська церква унікальна своєю вражаючою послідовністю, з якою вона обіцяє своїй пастві шлях до спасіння. Але не тільки вона заявляє про свою винятковість. На подібний привілей претендують також інші світові релігії, а слідом за ними й менш поважні конфесійні спільноти, особливі релігійні спільноти і навіть світські об’єднання, товариства, клуби й різноманітні асоціації. Хоча цей розділ має назву «Віра в церкву», церква є лише одним прикладом з багатьох організованих об’єднань, з якими може бути пов’язана віра людей. Чимало з того, що тут наведено, можна mutatis mutandis застосувати до синагоги, мечеті, ба навіть до нерелігійних спільнот, як-от міжнародні клуби Lions чи Rotary. Церква відіграє в цьому розділі головну роль лише тому, що авторові вона краще відома. Але багато з тут написаного зустрічається також в інших об’єднаннях у подібній, хоча подеколи видозміненій, формі.
Наприклад, юдаїзму також властива певна винятковість, що відповідає претензіям церкви на шлях до спасіння, хоча й у дивним чином протилежний спосіб. Якщо церква відмовляє у спасінні всім, хто не належить до неї, юдейська релігія жодним чином не наполягає на тому, що неєвреї прокляті на відлучення від Бога. Навпаки: якщо неюдеї сповідують сім заповідей, що передані, згідно з Талмудом, Богом Ною після потопу, то вони є «цадиками», праведниками, що отримають «долю в майбутньому світі». Ці сім заповідей говорять таке:
• По-перше: визнай, що існує тільки один Бог, який є безконечним і стоїть над всіма речами.
• По-друге: поважай Бога.
• По-третє: поважай творіння Бога.
• По-четверте: поважай шлюб.
• По-п’яте: не убий.
• По-шосте: не вкради.
• По-сьоме: будь справедливим.
На противагу до церкви, що у своєму прагненні прийняти в своє лоно якомога більше людей змушена займатися місіонерством, оскільки тільки таким чином люди можуть уникнути пекельних мук, – юдаїзм взагалі не цікавиться місіонерством. Адже неєврей, якщо він дотримується семи переданих Ноєм заповідей, так і так є праведником. Доля у майбутньому світі йому забезпечена. Але лише євреї, тобто всі ті, в кого мати – єврейка, повинні взяти на себе «іго міцвот». «Міцвот» – це 248 заповідей і 365 заборон, що колись були накладені Мойсеєм на єврейський народ після звільнення з єгипетського рабства. Знамениті десять заповідей є найважливішою частиною цих загалом 613 приписів.