Выбрать главу

Якщо це почуття втрачається, зникає і твір мистецтва. Нехай навіть нині більше малюють, більш створюють музики чи поезії, ніж раніше, – без домагання незбагненності, абсолютності це величезне працелюбство веде в пустоту. Навіть какофонія крику сп’янілих від алкоголю або наркотиків людей, що використовують динаміки, є мистецтвом, тому що ніхто не може довести зворотне. Міра відсутня, адже в неї більше не хочуть вірити.

Отже, не дивно, що якісь службовці, що не мають жодного уявлення про мистецтво, обрали у подарунок британській королеві картину, яка не викликає ні задоволення, ні потрясіння, а натомість є гротескно невиразною в своїй банальності. І коли королева здалася лише умовно приємно враженою і з невимушеною прямотою назвала блакитного коника, відділеного світовими роками від Франца Марка[16], як «дивного», німецькому федеральному президентові, якому, імовірно, не притаманна віра у мистецтво, не лишалося нічого іншого, як врятувати незручну ситуацію галантною вказівкою на витончені солодощі виробництва любекських кондитерів і сказати: «Якщо вам це не до вподоби, то скоштуйте марципан».

Проблема ускладнюється тим, що твори, виконані на замовлення і призначені не для насолоди мистецтвом, а просто для розваги або бездумного споглядання, інколи визнаються і цінуються нащадками як справжні твори мистецтва. Так, ченцям монастиря Санта Марія делле Граціє в Мілані була потрібна ілюстрація останньої вечері, прикраса для їхньої трапезної і джерело натхнення, а зовсім не мистецтво. Зображень останньої вечері було вже предосить і раніше. Коли ченці звернулися до міланського герцога Лудовіко Сфорца з проханням доручити Леонардові намалювати ще одне таке зображення, їм і на думку не спадало, що вони дають художникові поштовх не просто до зображення сцени таємної вечері, а до створення картини, в яку він замислить утілити весь всесвіт. Насправді ченці невдовзі пошкодували про своє рішення, бо картина ніяк не хотіла бути завершеною. Бували дні, коли Леонардо, занурившись у себе, годинами стояв перед незакінченим зображенням, раптом накладав декілька мазків пензлем і потім днями не повертався до приміщення. Ченці були розчаровані. Вони не розуміли, чому майстер не може зрештою довести до кінця замовлену роботу.

Навіть коли через роки картина нарешті була завершена, ченці не угледіли в ній твір мистецтва, а дивилися на неї просто як супутній засіб наставляння під час прийому їжі. Інакше вони не пробили б у стіні з картиною Леонардо отвір для дверей, заразом ампутувавши ногу Спасителя.

І, навпаки, Моцарт і гадки не мав, що його Divertimento in F, KV 138 звучатиме й у наші дні все знову і знову. Для нього це була музика для розваги. Він створив його у віці п’ятнадцяти років, виконував як супровід для вечірок, переважно просто неба. Шляхетні пани і пані розмовляли, поки звучала музика, більшість взагалі не слухала. І сам Моцарт, додавши його до свого ретельно складеного реєстру творів, незабаром про нього геть зовсім забув. Це був просто «Дивертисмент», фонова музика, призначена лишень для того, щоб згаяти час. Однак його друга частина таїть у собі незбагненну глибину. У своїй знаменитій біографії маестро Вольфганг Гільдесгаймер, якого аж ніяк не назвеш пустим мрійником, заводить мову про те, що Моцарт, схоже, не міг створювати музику інакше, як віртуоз, починаючи такими словами: «справжня мова, музика [Моцарта] живиться з невідомих джерел, вона наділена сугестивною силою, що вивищується над своїм предметом настільки, що він від нас вислизає. Її творець лишається для нас недосяжним».

В інших композиторів перлини мистецтва перебувають не скрізь, як у Моцарта, а приховані у прекрасному, але водночас ординарному павутинні музики для розваги. «Любовний напій» Доніцетті – це, відверто кажучи, приємна комічна опера, цілком стандартна, такі писалися сотнями і до і після неї. Але у ній є арія «Una furtiva lagrima» у виконанні тенора, що не просто зворушує серце. Вона змушує вірити, що велике мистецтво свідчить про щось неземне. Щось подібне ми відчуваємо, коли, наприклад, лунає вступ до «Кайзер-вальсу», хоча вальси династії Штраусів створювалися, власне, для задоволення та розваг, як музика для танців на великих віденських балах.

вернуться

16

Франц Марк – німецький живописець, організатор об’єднання митців під назвою «Синій кінь».