Зовсім іншою є наша ситуація, тобто споглядачів «Деталей». Якщо відійти від полотна, то буквально нічого не видно: мерехтливий сірий колір, дивно пересічений численними тонкими горизонтальними лініями, що переходять від світлого до темно-білого – Опалка лише тоді умочував пензля, коли починав нове число, – що справляють враження своєрідних волокнистих шпалер з жорстким ворсом. Але якщо підійти зовсім близько, видно окремі цифри, що згруповані в неперервну послідовність, і починаєш відчувати, що цей божевільний проєкт якось затягує. Дивитися на полотно в безпосередній близькості майже нестерпно. Доводиться відірватися, відступити назад, і раптом схоплюєш «Деталь» Опалки як справді деталь[17] проєкту «безконечність». Це стається в одну мить. І в цю єдину мить, що виходить за межі часу, відчуваєш подих вічності.
Ось чому великі музеї сучасного мистецтва виставляють «Деталі» Опалки. Найвизначніші музеї світу, як-от Музей сучасного мистецтва або Фундація Гуггенгайма в Нью-Йорку придбали його твори як сучасну класику для своїх зібрань. Його картини запросила «Documenta». Картини чисел Опалки продаються за шестизначні суми. На аукціоні «Крістіз» три його «Деталі» були продані за вражаючу ціну 1 285 366 доларів. Адже їм приписується глибока естетична цінність. Вони несуть на собі печатку абсолюту.
Уже математики Античності, від Фалеса до Гіпатії, були зачаровані естетичною привабливістю безконечного. Проникливий Блез Паскаль, який першим сформулював структуру доказу методом математичної індукції, за допомогою якої безконечно багато розрахунків можна виразити в конечному числі рядків, пояснив причину, з якої ми, тільки-но натрапляємо на думку про безконечне, не можемо її позбутися: «У безконечному, вічному просторі я гублюся, наче незначуща, хистка тростина, віддана суворості Всесвіту, віддана наймалішому поруху космосу, яку може прибити навіть крапля дощу. Але це тростина, що мислить. Те, що мій хисткий розум може сягати думкою так далеко, що мій конечний мозок спроможний відбити в собі безконечний Всесвіт, ось у чому основа гідності мого буття, що підносить мене над Всесвітом, який не здатен так мислити».
Який тут зв’язок з незбагненним, з абсолютним, з вічним і з мистецтвом?
Привілей математики полягає в тому, що в ній важливі результати й прекрасні теорії невимушено називаються «вічно значущими», існує прикметна згода серед експертів щодо того, які математичні теореми є найбільш цінними й, отже, найбільш вартими подиву для всіх часів. При цьому математичні досягнення ніколи не претендують на те, щоб бути творами мистецтва, і, справді, вони від цього дуже далекі. Якби Шуберт не створив другу частину свого струнного квінтету до мажор, ніхто інший цього б не зробив. Натомість якби Гаусс не сформулював Theorema Egregium – приклад одного з найважливіших математичних положень, – на ті самі результати наштовхнувся б хтось інший. Одначе поняття незбагненного, далеке від будь-якої банальності, та абсолютного, що завжди зберігає свою значущість, поєднує мистецтво з математикою, і в математиці абсолютне тісно пов’язане з вищенаведеними думками Паскаля: у конечному числі рядків максимально близько підійти до безконечного.
З цього погляду твір Опалки є пропедевтикою, підготовчою школою до розуміння абсолютного в мистецтві. Незбагненне означає глибину твору мистецтва, що не піддається вимірюванню, той факт, що можна знову й знову стикатися з твором мистецтва і знову й знову пояснювати його собі. Чи йдеться про слухання музики, споглядання живопису, чи огляд архітектури, ніколи не можна поставити остаточну крапку, не можна охопити весь зміст твору. У ньому завжди чекає щось нове і незрозуміле.
Опалка своїм рахунком, що ніколи не закінчується, доводить нам це наочно, навіть застрашливо. У принципі він міг би собі полегшити завдання: взяти полотно й після чисел 1, 2, 3, 4, 5 просто намалювати три точки. Ці три точки у звичній математичній нотації означають, що так продовжуватиметься далі. Але Опалка дуже добре знав, що тоді це був би надто абстрактний твір мистецтва, глибина якого була б зрозуміла лише дуже небагатьом. Тому він приніс у жертву, починаючи зі свого тридцятирічного віку, все своє життя, для того щоб конкретизувати три точки після 1, 2, 3, 4, 5 і цим самим добитися безконечно далекого від абстрактної математики враження. Він вірив у мистецтво і показав нам, що означає вірити у мистецтво.
17
Оригінальна назва твору французькою «Detail», що залежно від контексту може мати подвійне значення: перелік і деталь.