Його остання – біла на білому – «Деталь» нічого не каже наївному споглядачеві, але споглядачеві, який знає її історію, – каже надзвичайно багато. Те саме можна сказати про знаменитий «Чорний квадрат» Казимира Малевича, створений на початку ХХ століття: ідеться про замальовану чорним площину, що оточена білою рамкою. Власне, Малевич назвав картину «Чотирикутник», оскільки фігура не є точним квадратом і виконана з нерівностями. Як правильний квадрат вона постає лише у сприйнятті споглядачів. У його свідомості краї стають рівними, а кути – точними прямими кутами, натомість площина – цілковито чорною. Цей чорний квадрат вважається іконою живопису модернізму. Фактично її можна назвати «іконою з ікон», оскільки він виникає, сказати б, як взаємонакладання всіх сотень тисяч ікон російської церкви, спресованих у формат 79х79 сантиметрів і нанесених на єдину заґрунтовану білим поверхню. Якщо подивитися на будь-яку картину в будь-якому музеї, можна побачити лише деталь незбагненної повноти мистецтва живопису, що в усій його багатоманітності зібране у «Чорному квадраті».
Остання «Деталь» Романа Опалки, «Чорний квадрат» Малевича і подібні значущі твори живопису є для ока аналогами «Тиші» Джона Кейджа для слуху. «Тиша» є абсолютною тишею, яка безжально пропонується публіці на концерті. Тиша, що містить в собі відголос усієї музики.
Відголос, що вже до Кейджа давав поживу для роздумів тим, хто здатен чути.
Незадовго до своєї смерті Герберт фон Караян організував у великому залі Віденської філармонії звуковий і графічний запис Німецького реквієму Йоганнеса Брамса з Віденським філармонійним оркестром. Кетлін Баттл і Жозе ван Дам співали разом із Віденським співочим товариством. Караян, який потурбувався про найдрібніші деталі – навіть стільці для інструменталістів були марковані позначками за допомогою крейди, – хотів, щоб пуста зала була заповнена декількома сотнями людей так, щоб можна було імітувати природнішу акустику. Ці статисти не могли дозволити собі жодного щонайменшого руху, ані найменшого покашлювання і, звісно, ніяких аплодисментів після блискучого фіналу. І ось вони почули, як реквієм у величезній залі згаснув, коливання звуку відчутно пішли в небуття і на декілька секунд запанувала цілковита тиша.
Музика минула й у мить завершення пішла у вічність.
Незбагненне прослизнуло повз, як пісок дюн біжить крізь пальці. Ми можемо варіювати цитату з Антуана де Сент-Екзюпері і водночас утішатися тим, що це все ж таки незбагненне – і оскільки воно є абсолютним, воно навічно лишиться незбагненним. Як вони пов’язані між собою – поняття незбагненного і абсолютного, минулого і вічного?
Віра в Бога
«Чорні, з приплюснутими носами – такими є боги ефіопів, синьоокі, з білим волоссям – так виглядають боги фракійців». Ксенофан Колофонський, сучасник Піфагора, стверджував, що різні народи створювали богів за власною подобою. І далі він говорить:
Але бики, коні й леви, якби вони мали руки,
Руки, як люди, щоб писати, малювати, створювати зображення,
Тоді б коні богів подібних коням малювали, бики – подібних бикам,
І їхні образи, форми божественних тіл – за власним образом: кожен за своїм[18].
Не боги створили людей за своїм образом, наполягає Ксенофан, а навпаки. Боги є казковими образами, породженнями фантазії, вигадкою людей.
Однак Ксенофан в жодному разі не був атеїстом. Він придумав антитезу світу богів Гомера й Гесіода: «Бог – найбільший серед богів і людей, ні з образом смертних, ні з думкою непорівнянний». Один і єдиний бог Ксенофана присутній в усіх речах. Він не схоплюється чуттями. Він незмінний, нерухомий, без початку і кінця: «Він увесь відчуває, увесь думає, увесь чує».
Можливо, саме цьому своєрідному, безіменному богові Ксенофана жителі Афін на місці, де колись відбувався суд і яке називалося ареопагом, спорудили вівтар. Ареопаг – це невеликий пагорб на північний захід від Акрополя, що спочатку був названий на честь бога війни Ареса і став місцем дії відомої в античності легенди: Афіни колись були вражені чумою. Жителі міста приносили жертви всім відомим їм богам, але чума не відступала. Лише коли критянин Епіменід, надзвичайно мудра людина, зігнав овець на ареопаг як на пасовище і звелів на тому місці, яке вони обрали, звести вівтар і принести на ньому жертву «незнаному богові», чума відступила.
18
В оригіналі фрагмент Ксенофана цитується у перекладі Карла Поппера, який автор називає дуже влучним.