Ці заповіді, з одного боку, стосуються співіснування людей між собою, простіше кажучи, закони, написані на другій скрижалі десяти заповідей: заборона вбивства, перелюбу, крадіжки, неправдивого свідчення, жадання чужого майна. Сюди ж належить також остання заповідь, записана на першій скрижалі, заповідь шанування батька й матері, яка водночас веде до інших чотирьох заповідей, що стосуються релігійного культу: головне твердження, що існує єдиний Бог і немає богів, крім нього; заборона робити зображення Бога; заповідь шанувати ім’я Бога; заповідь святити день суботній. Ці чотири своєрідні заповіді (і зокрема, заповідь щодо суботи) насамперед відділяли єврейський народ від інших народів, що жили на землях між Нілом на заході та Євфратом і Тигром на сході, де з’явилися перші високі культури людства.
Оголошенням даних Богом законів Мойсей згуртував «синів Ізраїлю» в самостійний і свідомий своєї єдності народ. У цьому полягає надзвичайна заслуга цієї людини, вихованої на єгипетській традиції. Можливо, він також усвідомлював, що жодна людина з його народу, навіть його брат Аарон, прабатько усіх майбутніх первосвященників, не мала такої зустрічі з Богом, як його зустріч з Неопалимою Купиною. Дотримання даних Богом законів може сприяти вірі в Бога, але воно незрівнянне з одкровенням, яке отримав Мойсей. Тому Мойсеєві залишалося сподіватися, що багато хто з його народу прийде до всеосяжної віри в Бога, коли, покинувши Єгипет, після сорокарічних блукань пустелею вони врешті досягнуть обіцяної землі. Землі, ступити на яку Мойсею не було дозволено в його земному житті.
Коли, як повідомляє Марк, до мандрівного проповідника Ісуса прийшов багатий молодик з питанням, як він має жити з істинною вірою в Бога, тобто – тодішньою мовою – що йому робити, щоб заслужити вічне життя, Спаситель йому відповів: «Знаєш заповіді: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривди, шануй свого батька та матір»[20]. Ця відповідь не задовольнила того молодика, бо він їх дотримувався з дитинства. Він, певно, гадав, що віра в Бога передбачає щось більше, ніж просто дотримання законів. Ісус співчутливо поставився до шукача Бога, він вочевидь зглянувся на нього і запропонував йому залишити все і йти за ним. Проте молодик не зміг скористатися цією пропозицією, тому що був надто прив’язаний до свого земного майна, тож засмучений пішов геть. Чи втратив він, який і надалі дотримувався заповідей, віру в Бога і «вічне життя»? Або ж, як пізніше Павло, пізнав подібне до пережитого на шляху в Дамаск і так знайшов віру в Бога, щоб «успадкувати вічне життя»? Цього ми не знаємо.
Історично задокументована зустріч з Богом відбулася незадовго до опівночі 23 листопада 1654 року з одним із найвидатніших мислителів Франції Блезом Паскалем. 31-річний Паскаль був тоді відомий в освічених колах Франції як математичний геній, але насамперед як дотепний співбесідник, бажаний гість у вищому світі, наприклад, в салоні мадам де Сабле, де він годинами міг вести бесіди про художню літературу свого часу перед публікою, що уважно його слухала. У ці приємні роки його життя він займався насамперед питаннями науки. Так, він намагався виміряти вагу повітря, що залежно від висоти місця вимірювання є важчим чи легшим. Або разом з ученим-правознавцем із Тулузи та любителем математики П’єром де Ферма він розробляв теорію імовірності на основі азартних ігор. З іншого боку, він затоваришував з подібними молодими людьми з аристократичного й заможного товариства: герцогом де Роанне, який цікавився філософією, надзвичайно багатим кавалером де Мере, що приохотився до азартних ігор, та вільнодумними друзями останнього. Наприкінці 1654 року Паскаль дещо відійшов від веселого паризького товариства, ним оволоділи депресивні настрої. Саме тоді його глибоко вразила подія, що сталася вночі 23 листопада.
Якщо Мойсей нерішуче підійшов до палаючого куща і зупинився на поважній відстані від нього, то на Паскаля зустріч з Богом обрушилася зненацька з величезною силою. Тієї ж ночі він записав, як він сприйняв свої переживання релігійного пробудження.
«Вогонь, – записав він одним рядком. І далі: – Бог Авраама, Бог Ісака і Бог Якова, але не бог філософів і вчених. Упевненість, упевненість, відчуття, радість, мир». З цих поодиноких слів можна дійти висновку, що Бог, якого Паскаль зустрів особисто, не має нічого спільного з якоюсь сутністю, що її обговорюють у дотепних дискусіях. Те, що Паскаль двічі поспіль пише слово «упевненість», свідчить про те, якою значною мірою він раніше сумнівався в релігії, наскільки в цю опівнічну годину його виповнило «відчуття» впевненості, що зняло з його душі тягар, і як його душею оволоділи «радість, мир». «Радість, радість, радість, сльози радості», – занотовує він декількома рядками нижче, вочевидь переживаючи стан екстазу.