До своєї передчасної смерті, що станеться майже через вісім років, ця зустріч з Богом 23 листопада 1654 року була для Паскаля наріжним каменем його буття. Ця подія була йому близькою упродовж усього подальшого життя – у прямому сенсі слова: його «Меморіал», аркуш паперу, на якому були записані його відчуття від зустрічі з Богом, він завжди носив із собою, зашивши у поділ пальта.
Після пережитого релігійного пробудження Паскаль фактично повністю віддалився від світського життя паризьких салонів і мешкав у монастирському усамітненні. Натомість він не міг повністю зректися математики. Тож, коли його час не забирала релігія, він брав участь у конкурсах, організованих Паризькою академією, а також зі своїм другом Роанне заснував акціонерне товариство для реалізації дешевого способу пересування в багатомісних каретах, що стало точкою відліку започаткування громадського транспорту в Парижі. Причому він це робив під чужими іменами: два його псевдоніми були Луї де Монтальт і Амос Деттонвіль. Бо він сам, Блез Паскаль, мусив зосередитися лише на вірі в Бога. Вивірені тверезою логікою принципи розуму розбиваються об цю віру. Бог Паскаля – це «не Бог, що є творцем геометричних істин і порядку елементів: його знають і язичники», а натомість «Бог любові й утіхи, що виповнює серця й душі тих, хто його знайшов».
«Праведний батько, – читаємо в Паскалевому «Меморіалі», – світ не пізнав тебе, але я тебе пізнав».
Можливо, вони помилилися: Ехнатон і Мойсей, Павло і Паскаль. Справді, існує чимало підстав вважати, що ці та інші люди, чия віра в Бога спиралася на безпосередньому й приголомшливому досвіді зустрічі з раціонально незбагненним, були надто чутливими, можливо, навіть схильними до божевілля, і сучасні психіатри принаймні звернули б на них увагу як на «дивних». На зображеннях Ехнатон має вигляд людини із відразливою фізіономією – на повну противагу до його прекрасної дружини Нефертіті, чудовим погруддям якої можна помилуватися в Єгипетському музеї Берліна. Мойсея у Біблії змальовано так: «тяжкоустий і тяжкоязикий», тобто він заїкався – жахлива вада, тож коли йому довелося постати перед фараоном, узяти слово був змушений його брат, адже сам він не зміг би висловитися належним чином. З послань Павла очевидно, що він був фанатичним ненависником християн до свого видіння на шляху в Дамаск, а пізніше ще більш ревним місіонером, коли віддав своє життя за проповідь вчення Христа. Тож цей Христос, якого він зустрів дорогою до Дамаска, був радше воскреслим із мертвих, ніж історичним Ісусом, що походив із Галілеї. Про Паскаля ж відомо, що він з дитинства був хворобливим, з чотирнадцяти років постійно страждав від нестерпного головного болю, від якого його рятувало, за його словами, лише заняття математикою. А в дні, що передували 23 листопада 1654 року, він іще й перебував у депресії. Подейкують, що ввечері того дня з ним стався нещасний випадок у кареті, тож травма голови могла бути фізичною причиною його зустрічі з Богом.
Навіть Сократ, який прийняв свою совість за Даймоніон, божество, яке з ним розмовляє, не є той благородний філософ, якого благоговійно зображає його учень Платон. Справжній образ Сократа, наділеного від природи потворною зовнішністю, передано радше у комедії Аристофана «Хмари»: дещо відчужений через насмішку Аристофана, це образ дивакуватого аутсайдера й несьогосвітнього химерника, над яким, проте, охоче сміялася афінська публіка.
Для невибагливого спостерігача ці пояснення можуть бути цілком переконливими: переживання зустрічей з Богом могли спричинити галюцинації. Ехнатон і Мойсей, Павло і Паскаль і, певно, Сократ, звісно, відкинули б такий діагноз як хибний. Адже те, що для сторонніх очей є відірваними від життя божевільними видіннями, вони сприймають як непорушну істину. Хто, цілком справедливо могли б вони запитати, уповноважений вважати їхні переживання за безумні міражі? Якщо таке марення діагностує хворобу, яка потребує терапії, це може бути спрямоване на благо пацієнта та його оточення. Але це надто приземлений і прагматичний підхід. У випадку Ехнатона, Мойсея, Павла або Паскаля такий діагноз ні до чого не веде. Тут він означає лише те, що сторонні намагаються принизити й опоганити явище, якого вони геть не розуміють.