Те саме стосується і майбутнього: у майбутньому я буду відмінним від того, яким я відчуваю себе сьогодні. Але це майбутнє «Я» стане продовженням мого теперішнього «Я», тому що я сьогодні уявляю собі та будую плани на майбутнє. В цих очікуваннях мого майбутнього «Я» воно постає переді мною в моїй уяві. Проте надто часто сповнене надії очікування, навіть якщо воно збувається в короткостроковій перспективі, врешті-решт виявляється обманом, і надто часто можна з жалем повторювати за Фрідріхом Геббелем: «І той, ким я є, вітає з сумом того, ким я міг би стати». Ще трагічніше це звучить у вірші Генріха Гейне з «Книги пісень»:
Той, хто чує цього «двійника» у музиці «Лебединої пісні» Франца Шуберта, відчуває жах, який тягне за собою віра в «Я». Тому що у всіх нещастях світу «Я» пізнає лише своє дзеркальне відображення або його частини. Врешті-решт світ руйнується. Віттгенштайн ясно це бачить. Як солдат Першої світової війни, який часто свідомо піддавав себе надзвичайній небезпеці, він занотовує в своєму щоденнику, що «зі смертю світ не змінюється, а просто перестає існувати».
Бо не смерть викликає стільки печалі, якщо віриш у «Я», а безжальна самотність, яка неминуче слідує за вірою в «Я».
Бертран Рассел, математик, філософ, викладач Кембриджу, покровитель Віттгенштайна і блискучий мислитель, розтлумачив нестерпність цієї самотності за допомогою анекдоту. Він отримав, розповідає Рассел, листа від Крістіни Ледд-Франклін, відомої вченої-логіка, яка пояснила йому, що вірить лише у своє «Я» і твердо впевнена в тому, що за межами власного світу її «Я» нічого не існує. Однак, писала вона Расселу, її дуже дивує, що ніхто інший не поділяє її віри.
Віра в тебе
Перші слова Біблії повідомляють про створення неба і землі. Вони були з великою точністю записані юдейськими вченими під час так званого Вавилонського полону близько 550 р. до н. е. чи, може, пізніше. Уявлення про те, що ця розповідь передає об’єктивну історію виникнення світу, абсурдне. Зрозуміло, в час появи цієї історії творення це було не так, оскільки її автори своєю поетичною хвалою співали гімн Одвічному, якому підпорядковане все на небі і на землі.
За багатьма ознаками очевидно, що історія створення світу в Біблії являє собою літературний твір. Так, наприклад, маємо дев’ять вступних речень з двома словами «І сказав Бог», десяте, довше вступне речення – зі словами «і сказав Бог до них» (єврейською тут три слова) і після шостого «І сказав Бог» у текст вставлені слова «І поблагословив їх Бог». Загальна кількість слів у вступних реченнях зі словом «казати» дорівнює 9×2, до цього додаємо 3 і 1, й отримуємо число 22 – це число букв єврейського алфавіту. І це підштовхує до певного тлумачення.
Творення походить від слова, від букв письма. «На початку було Слово», – так починається Євангеліє від Івана.
Буття не означає бути закинутим в ніщо, а натомість бути висловленим Богом. Адже мова складається з букв – у випадку єврейської мови з 22 букв. Тому в кабалістичній книзі «Сефер Йецира», в якій ідеться про утворення світу, знаходимо такі слова: «Двадцять дві букви. Він їх намалював, Він їх вирізав, Він їх очистив, Він їх зважив і обміняв, кожну на всіх; Він створив через них все творіння і все, що мало бути створеним».