Як у випадку з архітектурним шедевром, що, з одного боку, підпорядковується законам статики і має відповідно сплановані опорні елементи, а з другого – зачаровує око спостерігача орнаментами, історія створення світу складається зі змістовних висловлювань, що втілюють глибоку віру своїх авторів, та орнаментальних елементів, що надають гімну якість художнього твору. Критики, що, наприклад, заперечують проти шести днів творення, бо натомість виникнення світу потребувало мільярдів років, підходять до священного тексту так само наївно і безглуздо, як споглядач фасаду будинку, який гадає, що атланти, поміщені під віконними рамами, справді тримають верхні поверхи, хоча вони лишень прикраса, а справжні тримальні елементи приховані за ними.
Тут варто додати, що начерки природничих наук про виникнення світу так само не можна розглядати як сценарій дійсної історії, хоча саме так їх охоче подають у численних науково-популярних книжках і фільмах: «13,7 мільярда років тому стався Великий вибух. Через одну стотисячну долю секунди існував лише густий і гарячий, 100 мільярдів градусів, бульйон з електронів, позитронів, нейтрино, антинейтрино й фотонів; ще через одинадцять сотих секунди все це охололо вже до 30 мільярдів градусів, після чого вже існували нейтрони і десь вдвічі більше протонів; ще за секунду температура Всесвіту вже була лише десять мільярдів градусів…»
Це звучить дещо глибокодумно, проте, по суті, мало про що говорить. Бо як воно насправді було, питання доволі безглузде. Свідків немає. Великий вибух «існує» лише тому, що його вигадали. І про цінність таких пояснень можна судити лише з огляду відповідності вимірюванням, що здійснюють сьогодні. Загалом це розумова модель, що так само віддалена від реальності, як і дерев’яна шахова фігура короля від живого чинного монарха.
13,7 мільярда років – це звучить як невимірно довгий час. Але коли я як повний дилетант чую про 13,7 мільярда років, вони тривають для мене трохи менше за п’ять секунд. Стільки, скільки промовляються ці слова. Після цього мене це не цікавить. Спеціалістів з космології, звісно, це цікавить більше. Для космолога 13,7 мільярда років тривають півжиття – сподіваюся, не більше, бо якби він витратив на це все життя, то геть його зіпсував. Однаково «уявити», що таке 13,7 мільярда років, не в змозі ніхто – ані експерт, ані дилетант.
І так само не можна уявити собі, що таке відстань у два з половиною мільйона світлових років, що відділяють нас від Туманності Андромеди. Прикметно, що ця відстань указується у «роках», позаяк світло від Туманності Андромеди потребує два з половиною мільйона років, щоб досягти Землі. Так само кажуть, що Зальцбург розташований приблизно у трьох годинах від Відня, оскільки подорож поїздом або автомобілем від Зальцбурга до Відня займає близько трьох годин. За часів Моцарта Зальцбург перебував набагато далі від Відня, два міста були віддалені одне від одного на відстань більше трьох днів. Але відстань до Туманності Андромеди була і лишається, чи то за часів Моцарта, чи то нині, величиною, що не піддається уяві. Її можна виміряти – вражаюче досягнення астрономії, – але це й усе. З моїм уявленням про простір це не має нічого спільного.
Таке моє бачення можна було б піддати критиці як украй суб’єктивний погляд на речі, що не рахується з об’єктивними фактами. Мені могли б заперечити, що позаяк я відчуваю моє дитинство як довготривалий період свого життя, а мільйони років, коли по землі пересувалися динозаври, проминають за секунди, то дивлюся на світ наче через риб’яче око. На це можу відповісти: так, це правильно. Але ж я знаю лише світ, як я його сприймаю, і жодного іншого. Ніхто не має щонайменшого уявлення про «об’єктивні факти» світу. Отож припущення, що я маленька, непомітна істота, закинута у величезний Всесвіт, у зовнішній світ незбагненної часової і просторової протяжності, що поглинає мене як крихту хліба, у моїх очах є лише голослівною історією про привидів.
У будь-якому разі історія створення світу в Біблії вільна від таких привидів.
Мало хто помічає, що слідом за знаменитою історією створення світу за шість днів, коли Бог створив Землю, і сьомого дня, коли він спочиває, після того як побачив, що все є вельми добре, іде другий гімн творенню, на декілька століть старший за перший. У пізнішій, але розказаній на перших сторінках Біблії історії творення ми читаємо про Бога як Творця світла, небесного склепіння, землі, моря, рослин, сонця, місяця, зірок, риб і птахів, а також (у шостий день) тварин земних і врешті людини як останнього створіння.